Одного ранку львівський юрист Ярослав Гасяк, гортаючи стрічку Facebook, зауважив повідомлення Вищої ради правосуддя про припинення повноважень судді Вищого господарського суду України Олександра Короткевича. «Я здивувався і подумав було, що це якась помилка чи описка, адже Вищий господарський суд був ліквідований ще у 2017 році, тож очевидно, що не може ВРП звільняти суддю цього суду у 2023-му», – каже юрист.
Read this publication in English
Але виявилось, що ВРП не помилилась. Десятки висококваліфікованих суддів роками отримували (і продовжують отримувати) солідні зарплати, хоча вони фактично безробітні – їхні суди в процесі ліквідації, тобто не працюють. Деякі з них навіть продовжують ходити на роботу, де сидять поруч з діючими суддями, але нічого не роблять. Більшість не робить навіть таких символічних, хоч і безглуздих жестів – вони просто щомісяця отримують по 60-80 тис. грн.
Ярослав Гасяк навіть отримав офіційне підтвердження, що станом на березень 2023 року лише на таких суддів (без врахування інших працівників судів) держава витратила 225 млн грн, з них 55,5 млн грн – уже після російського вторгнення.
Але це ще не все, з’ясували NGL.media.
Влітку 2016 року Верховна Рада ухвалила зміни до Конституції у царині правосуддя та закон «Про судоустрій і статус суддів», покликані реформувати судову систему. Зокрема, передбачалося скасувати проміжну ланку між апеляційними і верховним судом – тобто ліквідувати вищі спеціалізовані суди: Вищий господарський суд України (ВГСУ), Вищий адміністративний суд України (ВАСУ) і Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ВССУ). Повноваження цих судів переходили до новоствореного Верховного Суду. Натомість його попередник – Верховний Суд України (ВСУ) – також мав бути ліквідований.
Формально процедура ліквідації ВГСУ, ВАСУ і ВССУ була запущена у грудні 2017 року, а ВСУ – в середині 2018 року. Цей процес не завершений і досі, хоча минуло уже більше п’яти років. Це означає, що суди не працюють, а судді, які досі числяться у штаті, хоч і не мають можливості здійснювати правосуддя, проте отримують зарплати.
Протест працівників ВСУ у 2018 році через недопуск на робочі місця (фото DW)
За офіційними даними Рахункової палати, з 2018 року до середини 2021 року це обійшлося державному бюджету у 396,3 млн грн, з яких 307,8 млн грн пішло на зарплати суддям, які не чинять правосуддя, і працівникам апарату, які не виконують жодних обов’язків.
Станом на початок 2018 року у штаті ВГСУ, ВАСУ, ВССУ і ВСУ було загалом 930 працівників (111 суддів, 679 держслужбовців, 101 працівник патронатної служби та 39 працівників обслуговування). За рік, станом на початок 2019 року, кількість працівників скоротилась до 179, у тому числі 58 суддів. До середини 2021 року у штаті цих судів залишилися 135 працівників, у тому числі 52 судді.
З наведеної вище статистики Рахункової палати очевидно, що судді не поспішали звільнятися і шукати нову роботу. Наразі у судах, які припинили роботу більше п’яти років тому, досі числиться 43 судді про це йдеться у відповіді голови ліквідаційної комісії Ігоря Романківа на запит NGL.media, кількість інших працівників не вказана . Їхній список і виплачену зарплату за п’ять з половиною років бездіяльності можна подивитися тут.
Якщо врахувати згадані вище 396,3 млн грн, витрачені на непрацюючі суди до середини 2021 року, за даними Рахункової палати, то станом на кінець літа 2023 року загальні збитки бюджету напевно уже перевищили 500 млн грн.
Два верховні суди, «мала зарплата» та по 5 тис. євро моральної компенсації
Зараз у штаті Верховного Суду України залишилося п’ятеро суддів. Один з них, Віктор Школяров, з яким вдалося зв’язатися NGL.media, проблему бачить не у тому, що отримує незароблену платню, а у тому, що вона надто мала. Через це суддя, якому за п’ять років нарахували 4,4 млн грн, не забирає зарплату і вона акумулюється на депозитному рахунку казначейства.
«Нам нараховують зарплатню по старому закону №2453, яку отримували до початку роботи Верховного Суду. Якщо не помиляюся, наша заробітна плата навіть не на рівні судді районного суду. Приблизно 50-60 тис. грн Насправді за останні роки зарплата судді Віктора Школярова складає в середньому 78 тис. грн на місяць , а мають платити як судді Верховного Суду – 250-300 тис. грн. Нам нараховують у три-чотири рази менше, хоча ми не відмовлялися від роботи. Ми казали: вводьте нас в штат Верховного Суду, давайте нам справи на розгляд!», – емоційно реагує Віктор Школяров.
До темиФактично в Україні існують два Верховних суди – Верховний Суд, створений у 2018 році, і Верховний Суд України, який у тому ж 2018 році мав би бути ліквідований. Справа у тому, що судді ВСУ оскаржили зміни до Конституції, вважаючи, що йдеться лише про перейменування ВСУ, а не про його ліквідацію і відстояли свою позицію у Конституційному Суді. У 2020-му він визнав ліквідацію Верховного Суду України неконституційною.
«Системний аналіз змін до Конституції України, внесених Законом №1401, вказує на те, що вони не були спрямовані на припинення діяльності та ліквідацію Верховного Суду України як органу державної влади через вилучення слова «України» – власної назви держави – із словесної конструкції «Верховний Суд України», – йдеться у рішенні Конституційного Суду.
Відтак судді Верховного Суду України мають право чинити правосуддя як судді Верховного Суду, але не мають там посади – тож вони просто чекають на переведення. А поки цього не сталося, Віктор Школяров продовжує щодня ходити на роботу: «Я сиджу в тому ж кабінеті, в якому і сидів. З одного і з іншого боків – судді Верховного Суду, а я між ними».
Хоча судді Верховного Суду України і не розглядають жодних справ, вони активно судяться самі – зокрема, відстоювали свої права не лише у Конституційному Суді, але й у Європейському суді з прав людини. «Європейський суд постановив, що рішення Конституційного Суду України 2020 року є законним і підтвердив порушення наших прав. Кожному судді ВСУ На той момент у штаті Верховного Суду України було 8 суддів держава Україна виплатила по 5000 євро моральної шкоди», – каже Школяров.
Перевести не можна залишити
Ліквідувати не вдалося не лише ВСУ, але й колишні вищі спеціалізовані суди, у штаті яких досі залишається 38 суддів. Спершу їх треба перевести до інших судів або звільнити, а це зона відповідальності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі ВККСУ) та Вищої ради правосуддя (далі ВРП).
ВККСУ проводить відбір і кваліфікаційне оцінювання суддів та надає ВРП рекомендації про їхнє переведення, а ВРП вже ухвалює відповідне рішення. Свою роботу ВККСУ і ВРП робили неквапливо. За інформацією Рахункової палати, ВККСУ складала рекомендації на переведення по 3-5 місяців, а ВРП ухвалювала відповідні рішення ще через три місяці, а іноді і через рік.
Єлизавета Євграфова (фото Sud.ua)
Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивiльних i кримiнальних справ Єлизавета Євграфова розказує NGL.media: «У 2018 році була пропозиція від ВККСУ перевести суддів до інших судів, які також ліквідовувалися. У зв’язку з чим у жовтні 2018 року ВРП залишила ці рекомендації без розгляду і повернула документи назад до ВККСУ. Сенс переводити суддю з одного суду в ліквідаційній процедурі до іншого суду в ліквідаційній процедурі? Ніякого сенсу. Я просила, щоб мене перевели до апеляційного суду в межах міста Києва. Мене рекомендували перевести до Харківського апеляційного суду, [хоча] його вже давно немає».
За указом президента у 2017 році обласні апеляційні суди були ліквідовані, натомість створені окружні апеляційні суди. ВККСУ ж рекомендувала перевести суддів вищих спеціалізованих судів саме до обласних апеляційних судів, що перебували уже в процесі ліквідації. Наприклад, судді Вищого господарського суду України Володимиру Поліщуку ВККСУ пропонувала перейти до нині ліквідованого Київського апеляційного господарського суду.
«Вони зробили все максимальне можливе, щоб мене не перевести, – розповідає Володимир Поліщук. – Десь близько місяця ВККСУ не могла оформити документи, які були на ВРП, а коли ВРП таки відправила їх президенту – той суд вже було ліквідовано і документи повернули назад. Далі ВРП каже: «Ну, вас же рекомендували в той суд, якого немає і ми тепер нічого не можемо вдіяли”. А ВККСУ на той момент вже ліквідували по закону».
Володимир Поліщук (фото bankruptcy-ua.com)
Перерви у роботі ВККСУ і ВРП також гальмували процес переведення суддів, а значить і ліквідації судів. У 2019 році Верховна Рада прийняла поправки до закону «Про судоустрій і статус суддів», що передбачали розпуск ВККСУ та новий принцип її формування, але тоді конкурс заблокувала ВРП. Для відновлення роботи ВККСУ у 2021 році довелось ухвалити новий закон. На цей раз конкурс перервало повномасштабне російське вторгнення, тож завершити його вдалося лише у березні 2023 року, а у червні ВККСУ провела перше організаційне засідання.
ВРП ж відновила свою роботу лише на початку цього року. Більшість її членів пішли з посад буквально за два дні перед російським вторгненням у лютому 2022 року, висловивши таким чином протест проти перевірок на доброчесність. Через цей демарш ВРП не працювала, тобто не призначала, не відсторонювала і не звільняла суддів більше 10 місяців.
Що далі?
«Якщо держава потребує нових облич, будь ласка, вирішіть моє питання про відставку, я готовий йти на вільні хліба, – каже Володимир Поліщук з Вищого господарського суду України. – Якщо ж держава вважає, що їй потрібен суддя – я готовий працювати у будь-якому суді. Зараз ось законопроект мають проголосувати».
Володимир Поліщук, як і ще десятки його колег з недоліквідованих судів, має на увазі законопроект 5456-д, що має вирішити питання ліквідації судів та подальшу долю суддів, які залишилися у їхніх штатах. Цей законопроект передбачає, зокрема, що Верховний Суд України просто перейменують у Верховний Суд, відповідно судді ВСУ автоматично стануть суддями ВС.
Щодо суддів вищих спеціалізованих судів, то вони матимуть можливість без конкурсу перевестися до будь-якого апеляційного суду, в якому буде вакансія. 22 серпня парламентський комітет з питань правової політики рекомендував Верховній Раді прийняти цей законопроект уже в другому читанні.
Цей матеріал підготовлено за фінансової підтримки National Endowment for Democracy. Зміст публікації є винятковою відповідальністю редакції i не відображає погляди National Endowment for Democracy