Мешканка села Циркуни, що у передмісті Харкова, несподівано зауважила невідомих чоловіків у військовій формі, що пиячили і розважалися у її будинку. Щоправда, лише на фото, що з’явилися у Google-сховищі її акаунту. Але вона все одно звернулась в поліцію.
Циркуни від кордону з росією відділяють всього 25 км. На початку повномасштабного вторгнення село опинилося під окупацією, жінка виїхала за кордон, а в її помешканні оселилися російські військові. Свої злочини вони старанно документували на поцуплений у неї телефон, навіть не здогадавшись вимкнути синхронізацію з хмарним сховищем.
Завдяки цьому стало також відомо, що окупанти в селі активно мародерили. Наприклад, з будинку потерпілої вони вкрали побутову техніку, чоловічий і жіночий одяг, спідню білизну і, традиційно, пральну машину. Звільнити Циркуни ЗСУ вдалося 7 травня.
Зробив цю історію відомою начальник слідчого управління ГУНП у Харківській області Сергій Болвінов. Свій пост він проілюстрував кадрами, які назнімали окупанти. Як виявилось, паралельно з нами над аналізом відео працювали розслідувачі проєкту InformNapalm, які встановили імена шістьох мародерів. Ми ж провели поглиблене розслідування і змогли вирахувати військові частини, в яких вони служать, дізнатися подробиці їхніх біографій та знайти родини деяких з них.
Член екіпажу танку та «віджатої» автівки
«Русик! Мы, короче, свитч у камина слушаем. Ты не обессудь, еб*ть, она не включается них*я», – записували відеоповідомлення своєму товаришеві троє окупантів, стоячи на балконі чужого будинку. Сам Русік ненадовго з’явиться на наступному відео, де рашисти каталися на цивільній автівці з прошитим кулями лобовим склом. Це – військовий у чорній кепці з родимкою на носі.
Руслан Шехмаметьєв. Скріншот із відео окупантів
Його повне ім’я – Руслан Шехмаметьєв і він народився 22 березня 1996 року. Родом Руслан із міста Саранська, столиці Республіки Мордовія. На своїй сторінці в Однокласниках він вказав, що нині мешкає в Нижньому Новгороді. Загалом Шехмаметьєв не надто активний користувач соцмереж. Всі світлини у його профілі присвячені дружині та дітям. Службу в армії видає лише одне неякісне фото, на якому Руслан з дружиною позували в камуфляжній майці та тільнику, а на голові в жінки можна також розгледіти військовий берет.
Руслан Шехмаметьєв з дружиною. Фото: Однокласники
Обраницю окупанта звати Анастасія Шехмаметьєва (у дівоцтві – Романова). У пари є двоє маленьких дітей. Родом Анастасія теж із Мордовії. Там у неї залишився батько та дві сестри – Алєксандра та Свєтлана.
Свою сторінку ВКонтакті Руслан Шехмаметьєв видалив. Але нам вдалося знайти одне його фото з цієї мережі, в тільнику в чорну смужку та чорному береті з радянською зіркою. Це – елементи дембельської форми російських танкістів. Ще одну фотографію в формі танкових військ знайшли і розслідувачі InformNapalm.
Руслан Шехмаметьєв. Фото: ВКонтакті
У відкритих джерелах є інформація лише про одну танкову частину в Нижегородській області – 6-ту окрему танкову бригаду, що базується в селищі Муліно за 70 км від обласного центру. У 2014 році саме її військовослужбовці обстрілювали колони української техніки, які виходили з оточення під Іловайськом, у 2015-му – брали участь у боях під Дебальцевим. У січні 2022 року бригада була розформована і на її базі створена 47-ма танкова дивізія. Від початку повномасштабного вторгнення вона воює на Харківщині. Найімовірніше, Руслан Шехмаметьєв служить саме у ній.
Фотосесія з пляшкою героя «спецоперації»
Одним із найцікавіших для окупантів об’єктів у будинку в Циркунах стала пляшка алкоголю зі змією та скорпіоном всередині. Вони влаштовували з нею цілі фотосесії – як з самою пляшкою, так і зі змією, яку вони витягли з неї після того, як осушили. Одним із героїв цих фотосесій виявився контрактиник Максім Алєксєєвич Вєшняков.
Максім Вєшняков. Фото: скріншот з відео окупантів
Він народився 16 липня 1996 року в місті Архангельську, що на півночі росії. Батько Максіма Алєксей – також колишній військовий. На своїй сторінці ВКонтакті він часто хизується фотографіями періоду своєї служби на флоті. Служив Алєксєй у військовій частині 63919 у Сєвєродвінску поблизу Астрахані, а в 2012 році вийшов у відставку у званні мічмана.
Батьки окупанта – Алєксей і Маріна Вєшнякови. Фото: ВКонтакті
Судячи зі сторінки батька, рання юність Максима минула за шашличками і п’янками у родинному колі. А у 2016-му хлопець пішов в армію. Все літо Алєксєй Вєшняков викладав фотографії сина-солдата. На одній із них вони позували на фоні пам’ятника гаубиці в селищі Муліно, яке ми вже згадували вище.
Алєксей і Максім Вєшнякови у Муліно. Фото: ВКонтакті
Фото у формі стоїть і на аватарці старої сторінки Максіма Вєшнякова ВКонтакті. Судячи з шеврону на руці, служив він в учбовому центрі 419-го гвардійського мотострілецького полку. Залишився в армії по контракту він і після закінчення строкової служби – фотографію сина уже з погонами сержанта його батько публікував і в 2020-му.
Максім Вєшняков під час строкової служби. Фото: ВКонтакті
Свій активний профіль ВКонтакті Максім Вєшняков закрив, але з архівної копії бачимо, що він також наповнений фотографіями у формі, а місцем роботи значиться все та ж мулінська мотострілецька учебка. Зі сторінки в Instagram можемо дізнатися, що окупант одружений і в нього є 5-річна донька.
Максім Вєшняков з дружиною. Фото:: Instagram
Дружина-блогерка – лихо для окупанта
Фотографувався з екзотичною пляшкою і контрактник Владіслав Владіміровіч Барвіт. Йому 27 років і родом він із міста Бутурлинівка Воронежської області. Там у нього живуть батько та мати, а в самому Воронежі – сестра Вікторія.
ладіслав Барвіт. Фото: скріншот відео окупантів
Про дитинство та юність майбутнього окупанта відомо хіба те, що він активно займався спортом і часом постив свої фотографії з медалями зі спортивних змагань. А восени 2013-го Владіслава Барвіта призвали до армії. Ми знайшли цілих три його сторінки ВКонтакті (сторінка 1, 2 і 3), на яких він активно ділився фотографіями з цього періоду свого життя.
Владіслав Барвіт під час строкової служби. Фото: ВКонтакті
По них можна простежити весь шлях його строкової служби. Служив Барвіт, судячи з петличних знаків на формі, у військах радіаційного, хімічного та біологічного захисту. Спершу його відправили на 102-гу військову базу рф на території Вірменії, а навесні 2014-го перекинули назад у рф у місто Камишин Волгоградської області. Після демобілізації Владіслав Барвіт вирішив залишитися служити по контракту та перекваліфікуватися у мотострілки. У 2016 році його мати запостила у себе в Однокласниках фото сина у формі з шевроном учбового центру 419-го мотострілецького полку в Муліно.
Владіслав Барвіт (перший зліва) у Муліно. Фото: Однокласники
Після підписання контракту фінансові справи Барвіта явно пішли вгору. Він став щасливим власником мрії всіх російських пацанчиків – чорної “Лади Пріори”, на якій у 2019-му назбирав більше двох десятків штрафів за перевищення швидкості та порушення правил тонування скла. Протоколи приходили на адресу г. Мулино, ул. Новая, дом 11 кв. 10. І, судячи з Instagram його дружини Дарьї, там він живе досі – 20 травня вона опублікувала фото їх 2,5-річного сина на фоні цього будинку.
Загалом Дарья Барвіт – доволі активна користувачка соцмережі. Часом на її фотографіях зустрічається і сам Владіслав у формі. Одне з них допомогло нам вирахувати частину, в якій він служить. У квітні 2018-го вона опублікувала селфі з подружкою в машині, і в кадр потрапила рука в камуфляжі з шевроном із зображенням шапки Мономаха та початком слова «Висле…». Він належить 3-й мотострілецькій Вісленській дивізії.
Дарья Барвіт справа. Фото: Instagram )
Дивізія має місця дислокації в Нижньому Новгороді та місті Дзержинську, що за 48 км від Муліно. Найімовірніше, Владіслав Барвіт служить саме у Дзержинську – на його сторінці в Instagram також можна знайти фото у формі з відповідним геотегом, а будівлі частини навіть свого часу потрапляли у сторіс Дарьї. Відомо, що на початку повномасштабного вторгнення 3-тя мотострілецька дивізія дійсно брала участь у боях на Харківщині.
Владіслав Барвіт з сім’єю. Фото: Instagram
20 травня Дарья Барвіт опублікувала фото, на яке знову потрапив Владіслав, але цього разу у цивільному одязі й футболці з принтом, що нагадує літеру «Z». Тобто «пригоди» у Циркунах, на жаль, закінчилися для окупанта щасливо.
Цей матеріал підготувала ГО «Львівська група» в рамках програми Інституту висвітлення війни та миру «Підтримка регіональних медіа України під час війни» за фінансової підтримки Європейського Союзу та МЗС Королівства Норвегії. Зміст публікації є винятковою відповідальністю ГО i не відображає погляди Європейського Союзу, МЗС Королівства Норвегії чи Інституту висвітлення війни та миру.