Львівський окружний адміністративний суд скасував наказ Львівської обласної державної адміністрації про встановлення меж та охоронних зон історичної пам`ятки місцевою значення Комплекс фортифікаційних та інженерних споруд «Фортеця», що у Миколаївському районі поблизу Львова.
Позов подав місцевий підприємець та співвласник ТОВ «Миколаївська міжгосподарська шляхово-будівельна дільниця №38» Андрій Тушницький. Суд задовольнив його та визнав протиправним та нечинним наказ Департаменту архітектури та розвитку містобудування ЛОДА № 27-ос від 22.05.2019 року, яким було затверджено науково-проєктну документацію «Межі та режими зон охорони пам`ятки історії місцевого значення Комплекс фортифікаційних та інженерних споруд Фортеця м. Миколаїв».
Справа Лисої гори
Історична пам’ятка, про яку йдеться в наказі та позові, це так звана Миколаївська фортеця – комплекс історичних фортифікаційних споруд XIX-XX ст. Під час Першої світової війни споруди були мережею фортифікацій Австро-Угорської імперії на території Галичини. Пізніше їх використовували бійці УПА. Споруда налічувала понад два десятки укріплень, вісім батарей та близько 40 км підземних переходів і могла розмістити близько 10 тисяч людей. Історики стверджують, що сьогодні Миколаївська фортеця є єдиним в Україні зразком австрійських фортифікацій XIX-XX століття.
Ще у 2015 році львівські науковці почали процес дослідження пам’ятки та внесення її у державні охороні реєстри. Частина фортифікаційних споруд у 2017 році отримали охоронний номер. Науковці продовжили дослідження і виокремили ще групу споруд, яку назвали «Лиса гора» і яка також належать до фортифікаційної мережі Фортеці. У 2019 році в ЛОДА затвердили межі охоронної зони пам’ятки та подали документи для присвоєння охоронного номера до Міністерства культури.
За словами тодішнього керівника обласного департаменту архітектури та розвитку містобудування Василя Петрика, який курував цю роботу, на той час науковці вже бачили загрозу руйнування пам’ятки, оскільки місцеві підприємці продемонстрували бажання розробляти тут піщаний кар’єр. Петрик казав, що основним опонентом науковців та чиновників стало ТОВ «Західінвест-патнери». Її співвласник Ігор Шиян не приховував намірів видобування піску, але стверджував, що ЛОДА перевищує свої повноваження та встановлює межі пам’ятки так, що вони захоплюють приватну територію. Компанія «Західінвест-патнери» навіть зверталась до суду щодо протиправних дії департаменту ЛОДА, але суд залишив її без розгляду.
Різниця дат
Натомість співвласнику «Миколаївська міжгосподарська шляхово-будівельна дільниця №38» Андрієві Тушницькому вдалось виграти суд. В суді він фігурував як приватний власник семи ділянок, які опинились в охоронній зоні. Ділянки він придбав лише у 2020 році і їхнє цільове призначення є ведення сільського господарства.
Саме на цих ділянках розташовані об’єкти фортифікації групи «Лиса гора». Але, як вдалось довести в суді Тушницькому, на момент придбання ним ділянок це не була пам’ятка. Він також довів в суді, що департамент не мав права встановлювати охороні межі Миколаївської фортеці у тому вигляді, як зазначено в наказі, що оскаржувався. І так, що в цю зону потрапляють його приватні ділянки.
Суд мотивував суд своє рішення тим, що на момент прийняття оскарженого наказу, об`єкти культурної спадщини групи «Лиса гора» не були внесені до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, що «свідчить про передчасне встановлення охоронних зон навколо цих об`єктів».
Наказ про встановлення меж департамент видав 22 травня 2019 року, а з пропозицією до Мінкульту про занесення даних об`єктів до Реєстру пам’яток звернувся 18 червня 2019 року. До Державного реєстру нерухомих пам`яток України об’єкти групи «Лиса гора було внесено лише у 2022 році.
У прес-службі Львівської ОВА нам повідомили, що готують апеляцію на таке рішення суду.
Ця публікація стала можливою завдяки фінансовій підтримці Black Sea Trust, a Project of the German Marshall Fund of the United States. Думки, висловлені в цій публікації, не обов’язково представляють думку Black Sea Trust або його партнерів.