Ці двоє брали участь в захопленні Маріуполя та Попасної. Вони не знайомі особисто між собою, але є учасниками спільного закритого чату в мережі ВКонтакті і саме тут «ділились враженнями» про напад на нашу країну. Після останніх боїв у травні вони зробили різні висновки про своє майбутнє. Один вимагає нової мобілізації і рветься в бій, інший – звільнився і вже працює охоронцем в супермаркеті.
*тут і далі цитати окупантів подаємо мовою оригіналу, пунктуація і граматика збережені
Нікіта Мартасов: тоже на Украине был?))
Роман Дьяконов: Да, недавно из лнр, там очень жарко, пока временно вышли, после майских снова
Нікіта Мартасов: Ааа ясно, я тоже там побыл)
Роман Дьяконов: Я с попасненского движа приехал
Нікіта Мартасов: А я в Мариуполе был, ОМОН 🤛
Той, хто в танку
Роман Дьяконов. Фото з чату ВК
Роман Дьяконов – танкіст, командир екіпажу. Він ніжно любить свою бойову машину і навіть дав їй ім’я:
«Я вот Германом командую (…). Со мной мех-вод (механік-водій – редакція) из Красноярска)) Красноярск, Орёл, и с Алтая парень)))».
«Гєрман» – танк модифікації Т-72Б3. Вона наймасовіша в російському війську. В неї є свої особливості – башту цього танку часто «зносить» через детонацію боєкомплекту. Крім того, цей танк часто втрачає динамічний захист, який зменшує детонацію після вибуху. На його відсутність у «гєрмана» Дьяконов також пожалівся в чаті, втратили вони його саме під Попасною. Щоправда, машину відремонтували.
Відремонтований після боїв в Україні «Гєрман» з «агурцамі». Фото Романа Дьяконова
Нагадаємо, Попасна – важлива транспортна розв’язка у логістичному ланцюжку для росіян, звідси вони можуть нарощувати наступ. Тож, у квітні райцентр Луганщини нарівні з Маріуполем став найгарячішою точкою карти бойових дій. Армія окупантів випалювала місто артилерійським і ракетним вогнем, не шкодувала ані техніку, ані людей. Українське військо героїчно тримало оборону і не давало окупантам закріпитися. Але 8 травня загарбникам вдалося захопити Попасну. Того дня у відеозверненні Президент України сказав, що від Попасної «не залишилося навіть попелу».
Фото зі сторінки VK Романа Дьяконова
Дьяконова та частину його військового з’єднання вивели з України наприкінці квітня – початку травня на короткий перепочинок, доукомплектування та ремонт.
У цей час танкіст намагався приховати місце своєї служби, розцяцьковуючи сторінку у ВКонтакті світлинами російської приватної військової компанії Вагнера. Крім того, він активно бере участь у викритті «ворожих агентів». Коли один з чатівців закликав не світитися, бо «тут как бы ФСБшники поверяют соцсети», Дьяконов згадав, що якось сам віддав на перевиховання федеральній службі безпеки молодого побратима, який знімав ешелони з технікою:
«Я у него телефон нашёл, две ночи печатал мат.разбирательства («материалы» – редакція), и уехал товарищ в Санкт-Петербург на 10 дней».
«Лейтенантом быть не хочу, лучше человеком остаться»
Народився Роман Алєксандровіч Дьяконов 28 квітня 1993-го у селищі Вєрхов’є Орловської області. Тут досі живуть його батьки.
Нами вдалось ідентифікувати його особу та з’ясувати подробиці служби завдяки оприлюдненим ним фото та недбалому «шифруванню». Зокрема, він погано замалював шеврон на фото. Тут залишились помітними деякі деталі і ми встановили, що це шеврон 7-ї гвардійської ракетної дивізії. Крім того, він оприлюднив світлини з місця служби та у формі ракетних військ спеціального призначення (РВСП). І на завершення, підписався на групи ВКонтакті військового містечка, де базується лише одна військова частина – 14245.
Роман Дьяконов. Фото з чату ВК
Виглядає на те, що військову кар’єру Дьяконов розпочав у закритому адміністративно-територіальному утворенні Саров Нижньогородської області. Тут знаходиться низка секретних об’єктів ядерної військової промисловості, зокрема, Всеросійський науково-дослідний інститут експериментальної фізики, що розробляє та виробляє ядерні боєприпаси. А також дислокується військова частина 32193 – це 27-й арсенал ядерної зброї РВСП, де служив Дьяконов. Про це нам стало відомо, оскільки деякі давні друзі танкіста по соцмережі проходили тут строкову службу і розмістили в мережі фото.
Дьяконов під час строкової служби. Фото зі сторінки VK його товариша
Після строкової служби Дьяконов не зрадив ракетним військам. Зараз він на контракті у 7-й гвардійській ракетній Режицькій дивізії (військова частина 14245), що входить до складу 27-ї гвардійської ракетної армії РВСП збройних сил рф і дислокується у закритому військовому містечку Озьорний Тверської області. Секретність зумовлена тим, що на озброєнні дивізії знаходиться ядерний комплекс «Тополь» з міжконтинентальними балістичними ракетами.
Фото Романа Дьяконова
Нещодавно Дьяконов отримав звання старший сержант: «(…) лейтенантом быть не хочу, лучше человеком остаться», – зізнається він.
Після бойового відрядження в Україну командування з боєм погодило новоспеченому старшому сержанту десять днів відпустки. Але командир танку лишається на зв’язку з побратимами, котрі продовжують випалювати нашу землю вогнем:
«Вчера (4 травня – редакція) общался с экипажем своим, говорят 200-х наших забрать с позиции 4-й день не могут. Долбят (ЗСУ – редакція). Они специально ждут, когда мы их забирать будем, и потом работают по нам из всего что есть!!».
Загиблих окупантів з кожним днем все більше, тож Дьяконов разом з іншими чатівцями-військовими обговорюють необхідність мобілізації в Росії, чекають на неї:
«Мало нас, мобилизацию объявлять давно пора. Весь мир в труху… Но потом😁😁 – Разом із тим танкіст нарікає на «якість» нових кадрів: «2 года контракта, вместо 1 года срочки, вот такие кадры приходят, что челюсть выпадает».
Фото Романа Дьяконова
До речі, у травні на сайті з пошуку роботи 7-а ракетна дивізія розмістила 42-і вакансії: гостро потребує водіїв та стрільців. Крім того, дивізія ще хоче взяти на роботу психолога та спеціаліста із захисту інформації.
«Я повоевал мне хватит»
«Да надоело уже по командировкам кататься в горячую точку) Украина( Для меня было страшно, вот решил быстрее уволиться))», – каже співрозмовник танкіста Дьяконова старший сержант Нікіта Мартасов.
Нікіта Мартасов. Фото з чату VK
Нещодавно йому підписали рапорт на звільнення через контузію, отриману в Україні. Його попередня переписка у чаті вказує на те, що його з’єднання ще з січня чатувало біля українського кордону, а 24 лютого вторглося до України з території Білорусі.
«У нас на глазах Омон уничтожили с Кемерово, – розказує він про перші бойові втрати. – Два отряда с Кемерово и Новокузнецка, некоторых в плен захватили😔».
Слова чатівця підтверджуються і новинами з фронту. На сьогодні вже відомо, що на початку повномасштабної війни з Україною перед красноярськими, кемеровськими та новокузнецькими спецпризначенцями стояла задача: захопити Київ. Декому з них навіть вдалося прорватися до нашої столиці у складі диверсійно-розвідувальних груп. 25 лютого ЗСУ розтрощили колону росгвардії, знищили і полонили багато окупантів, зокрема, ліквідували командира кемеровського СОБРу полковника Константіна Огія.
Нікіта Мартасов. Фото з чату VK
Нікіта Сєргєєвіч Мартасов народився 17 червня 1995 року в селі Без’язиково Красноярського краю. Село станом на 2010 рік мало населення у кількості 190 осіб. Тут мешкає його мати – шкільна вчителька, бабця та, донедавна, сестра.
Мартасов за спеціальністю тракторист-машиніст, строкову службу проходив у повітряно-десантних військах, а після – підписав контракт з елітним підрозділом росгвардії – спеціальним загоном швидкого реагування (СОБР) «Зєніт», що дислокується у Красноярську. Своєю приналежністю до «Зєніту» Мартасов неодноразово хизувався у чаті.
Сестра Мартасова Аліна, 2019. Фото з VK
Праворуч мати Мартасова Ларіса і сестра Аліна, 2019. Фото з VK
Мартасов займається волейболом, вболіває за вітчизняний футбол та хокей, пишається Росією і сповідує її мілітаристські цінності. Його сторінка ВКонтакті насичена пропагандистськими закликами.
«Щас нашим солдатам трудно, пусть держится порвём фашизм этот ( Гордость берётся аж💪💪🙏🙏🙏. – Підтримує Мартасов героя нашої статті, командира військової поліції Таманської дивізії Алєксєя Мєльошкіна. – Z V – Гордость Российской Федерации🙏🙏💪 Тоже надо в церковь сходить перед Украиной😔».
Скріни з VK Нікіти Мартасова
Але у відповідь на цей заклик ідеологічно правильний продукт російської пропаганди чомусь не палав бажанням воювати і навіть церква не збільшила його мотивацію:
«Я здесь точно рассказывать не буду, как нас заставили туда🤦♂».
А «заставили» його йти на Маріуполь. Ймовірно, після нищівної поразки у Києві, рештки красноярського СОБРу отримали нове бойове завдання. Мартасов зізнався в чаті, що до кінця «відрядження» він, а відтак і його загін, штурмував і утримував Маріуполь. Російських спецпризначенців вивели лише на початку квітня. За бойові «звитяги» Україна нагородила старшого сержанта Мартасова контузією, а Росія – орденом мужності.
Фото Нікіти Мартасова
Через два тижні відпустки після повернення з Маріуполя орденоносець вирішив звільнитися з «Зєніту»:
«Я повоевал мне хватит😁😁 Контузию получил теперь хорош😜😎».
Контузія дозволила йому безперешкодно звільнитися з лав росгвардії та, можливо, в подальшому він отримає майже 3 млн рублів через втрату боєздатності.
Зараз Нікіта Мартасов працює охоронцем у супермаркеті «Командор», планує купити трикімнатну квартиру у Красноярську за 11 млн рублів і отримати вищу освіту у Сибірському юридичному інституті Міністерства внутрішніх справ рф.
Нікіта Мартасов. Фото з чату VK
Натомість його спеціальний загін швидкого реагування 15 травня вчергове відправили в Україну.
Контакти окупантів та їхніх родичів
Роман Дьяконов, старший сержант 7-ї гвардійської ракетної Режицької дивізії РВСП збройних сил рф.
Сторінки ВКонтакті: Роман Дьяконов, ще один Роман Дьяконов і Roman Orlovsky.
Нікіта Мартасов, старший сержант спеціального загону швидкого реагування (СОБР) «Зєніт» управління росгвардії по Красноярському краю.
Сторінки ВКонтакті: Нікіта Мартасов, ще один акаунт, його мати Ларіса, сестра Аліна, бабка Раіса, тітки Наташа, Оксана, Людміла.
Сторінки в Однокласниках: Нікіта Мартасов, мати, бабка, тітка Наталія, Оксана, Людміла.
Instagram сестри Аліни.
Цей матеріал підготувала ГО «Львівська група» в рамках програми Інституту висвітлення війни та миру «Підтримка регіональних медіа України під час війни» за фінансової підтримки Європейського Союзу та МЗС Королівства Норвегії. Зміст публікації є винятковою відповідальністю ГО i не відображає погляди Європейського Союзу, МЗС Королівства Норвегії чи Інституту висвітлення війни та миру.