У Матіоса придумали нову схему, як знайти лояльніший суд. Для схеми потрібен один ректор і один гуртожиток.
Виявилось, що військові прокурори – талановиті хлопці. Відчувши, що суддя без захвату ставиться до їхніх доказів, вирішили поміняти не докази, а суд. Звісно, таке зустрічається часто, однак спосіб, який вони застосували – вартує того, аби його описати.
Історія стосується гучних затримань улітку 2016-го на Рівненщині під кодовою назвою «Перемога над бурштиновою мафією». Після того, як піар-хвиля вщухла, виявилося, що справа шматками почала розвалюватись.
Однак дещо все-таки потрапило до суду, і тепер військова прокуратура, аби геть не зганьбити честь мундиру – мусить отримати бодай якийсь результат.
Під час цієї спецоперації затримали керівника Сарненської місцевої прокуратури Вадима Топольського (до речі, вже поновленого на посаді), зампрокурора Рівненської області Андрія Боровика, старшого оперуповноваженого відділу контррозвідки УСБУ в Рівненській області Вадима Федорука та ще купу людей.
Один із епізодів справи такий: під час обшуку складу з бурштином на Житомирщині Топольський та Боровик затримали власника складу Віктора Шапорду і намагалися його вивезти до міста Сарни. Затриманого почала відбивати «група підтримки» – родичі, друзі, знайомі, бурштинники.
Під час бійки правоохоронців і «пересічних громадян» прокурор Топольський навіть прострелив руку одному з «бурштинників». Закінчилося несподівано: учасники «групи підтримки» написали заяви на правоохоронців. Після чого ситуація перегралася: люди з «групи підтримки» стали потерпілими, а правоохоронці – обвинувачуваними і «бурштиновою мафією».
У суді справа потрапила до трійки Дарницького райсуду Києва під головуванням Олександра Домарєва. І чим далі Домарєв головував, тим сумніші ставали обличчя військових прокурорів. Наприклад, одна з перших речей, яку зробили судді – відвели прокурора військової прокуратури Вадима Савчака. За те, що поки служителі Феміди були в нарадчій, Савчак зателефонував у столичне інтернет-видання і «публічно висловив сумнів щодо ухвалення колегії суддів рішення та висловив думку щодо можливої зміни судом обвинуваченим запобіжного заходу».
Врешті військова прокуратура попросила Вищий спеціалізований суд направити «бурштинове» провадження з Дарницького райсуду Києва до Сихівського райсуду Львова.
Причина переведення нас дуже сильно здивувала: прокурори заявили, що 8 потерпілих зі справи… живуть у Львові.
Наказ ректора про поселення потерпілих в гуртожитки університету у якості працівників УЗЕ у Львівській області
Це, м’яко кажучи – не відповідало істині. Тому що потерпілі раніше реєструвалися на території Житомирської та Рівненської областей. Однак, як виявилося, хоч у брехні короткі ноги, але вона чудово вміє їх доточувати. У розпорядженні «Наших грошей» опинився наказ ректора Львівського торгово-економічного університету Петра Куцика від 11 липня 2017 року.
Цим папірцем всіх потерпілих у «бурштиновій справі» поселили у трьох гуртожитках Львівського торговельно-економічного університету, декого – заднім числом.
Підстава для проживання в гуртожитку виявилась унікальною. Згідно з документом, ці люди є…. «працівниками управління захисту економіки у Львівській області». Хоча, наприклад, Віктор Шапорда – підприємець із Олевська на Житомирщині, місцевий депутат від Радикальної партії. І з правоохоронцями його поєднує хіба те, що вони його недавно затримували.
Ми звернулись до освітян з проханням пояснити ситуацію. У Львівському торговельно-економічному університеті стверджують, що допустились помилки, назвавши дев’ятьох чоловіків працівниками управління захисту економіки. І навіть переписали славнозвісний наказ.
За словами головного бухгалтера університету Любомири Ясінської, помилку в наказі виявили самостійно ще в липні минулого року і одразу ж переробили документ.
Перероблений наказ про поселення потерпілих в гуртожитки
Виправдання, правда, виглядають сумнівними. Фразу про УЗЕ ніби-то дописали в канцелярії вузу, працівники якої готують проекти документів. Однак це треба було мати рідкісний талант, аби помилитись дев’ять разів у дев’яти заявах. Тим паче, що листи з проханням про поселення бурштинників надавали дві юридичні особи та ще два підприємці.
Цікаво також, що усіх «нових львів’ян» поселяли максимум до 30 серпня. Наче знали, що «вишка» прийме рішення 22 серпня. Саме в цей день Вищий спецсуд задовольнив прохання прокуратури і передав «бурштинову справу» до Сихівського райсуду Львова. Судді взяли до уваги поважну причину – потерпілі живуть у Львові.
При цьому, потерпілі звернулись до прокурора (!) із заявами, у яких зазначили, що бажають брати участь у судовому розгляді, але не мають фінансової можливості постійно їздити до Києва. Також суд зважив на те, що 118 свідків зі 195 живуть у Рівненській області, що ближче до Львова, ніж до Києва.
Тому тепер історія стає ще більш цікавою. Якщо раніше «бурштинова справа» військової прокуратури лежала бездоказовим кейсом і неясно було, як прокурори із нього «вирулять», то тепер напрямок руху вимальовується: лояльніший суд або суддя. Тому що навряд, чи стільки рухів зі зміною проживання різні люди зробили за збігом обставин.
Сихівський районний суд Львова. 17 січня 2018 року. Потерпілі не прийшли на підготовче засідання в “бурштиновій справі”
Утім, поки що – це лише гіпотеза. Чи є домовленості між військовою прокуратурою та суддями Сихівського районного суду Львова, стане відомо лише після вироку. Залишилося лише трохи почекати.
Олександра Губицька, Аліна Стрижак, «Наші Гроші»
Під час підготовчого засідання у цій справі, яке відбувалось вже у Львові, військові прокурори відмовились коментувати «Наші гроші. Львів» переселення потерпілих до Львова, як і їх адвокат Ірина Пашкевич.
1-2 січня до університету надійшли нові заяви від роботодавців про продовження проживання в гуртожитку потерпілих в «бурштиновій справі» до 31 березня. 2 січня ректор їх заяви задовольнив, видавши наказ про поселення.