За останні чотири роки Україна отримала від наших міжнародних партнерів майже дві сотні когенераційних установок, які мали б пом’якшити наслідки регулярного руйнування росіянами енергетичної інфраструктури. Постачальником майже усіх цих установок, які безкоштовно розподілялися про різних українських містах, було американське агентство з міжнародного розвитку USAID, яке припинило свою діяльність у 2025 році Обладнання надходило в Україну у рамках «Проекту енергетичної безпеки», який реалізовували з 2018 по 2025 рік. Наприкінці березня минулого року Держдепартамент США повідомив про закриття USAID і зупинку усіх поточних проектів.
Read this publication in English
Більшість таких когенераційних установкок (КГУ) передавали на баланс місцевих теплокомуненерго для виробництва електрики і тепла під час аварійних відключень енергосистеми. Частина з них зіграли свою роль, особливо під час цієї важкої зими.
Проте аналіз NGL.media свідчить, що понад 40% переданої американцями когенерації досі не введена в експлуатацію. Масштаби такої плачевної ситуації різняться від регіону до регіону, однак є принаймні дві спільні причини – гроші і спеціалісти.
На прикладі двох сусідніх містечок на Житомирщині NGL.media вирішили пояснити, чому хтось зміг скористатися допомогою і перебути зиму у відносному теплі, а хтось – ні.
Якщо цікавитесь глибокою журналістикою – приєднуйтесь до сотень учасників спільноти NGL.media, яким доступний особливий контент і можливості.
Історія Бердичева
Більшість мешканців 70-тисячного Бердичева отримують тепло від місцевого комунального підприємства «Бердичівтеплокомуненерго». Коли Ольга Шалай отримала у лютому рахунок за січень, вона була, м’яко кажучи, здивована.
«Через відключення світла тепла не було, за що я маю платити?», – пожалілася Ольга у місцевій фейсбук-групі. Її підтримали багато інших містян.
Насправді «Бердичівтеплокомуненерго» могло б повноцінно забезпечити своїх клієнтів теплом, якби встигло підключити резервне джерело живлення. За останні два роки Бердичів отримав п’ять когенераційних установок загальною потужністю 1,24 МВт, що дозволяє закрити 40% потреб комунальників під час пікових навантажень опалювального сезону. Проте жодну з цих п’яти установок так і не запустили.
«Нам фізично не вистачило грошей. Ми зробили проект підключення, залили фундаменти під КГУ. Взяли кредит на 13 млн грн, щоб закупили автомати плавного пуску, кабелі, – виправдовується Сергій Приймак, директор КП «Бердичівтеплокомуненерго», у розмові з NGL.media. – Проте виявилося, що для підключення газу треба врізати окремі вузли подачі, а це мільйони гривень. Ми зі своїх коштів змогли оплатити тільки один вузол. На цьому процес загальмувався».
У листопаді минулого року Сергій Приймак звернувся до міськради з проханням виділити 2,3 млн грн на встановлення газових вузлів. Гроші, за його словами, пообіцяли дати у лютому. Наразі підприємство уже витратило разом з кредитом 15,6 млн грн, але жодна когенераційна установка в місті не працює.
Важлива деталь – у червні 2025 року поліція затримала мера Бердичева Сергія Орлюка за підозрою у хабарництві. Він досі перебуває під слідством і відмовився від коментарів NGL.media.
Одна з газопоршневих когенераційних установок, переданих в межах проекту USAID і запущених у Полтаві (фото Полтавської міськради)
Приклад Звягеля
За 100 км по прямій від Бердичева розташоване ще одне містечко – 50-тисячний Звягель відновлена у 2022 році історична назва міста, раніше Новоград-Волинський, де успішно працюють дві КГУ загальною потужністю 260 кВт. Наприкінці грудня 2024 року місцеве КП «Звягельтепло» отримало від USAID першу установку, а у червні минулого року – другу.
«У нас не було труднощів. На початку листопада 2025 року ми запустили ці установки. На монтаж і проектно-кошторисну документацію витратили майже три мільйони гривень, з них – 1,6 млн грн з місцевого бюджету, решта кошти нашого КП», – розповіла NGL.media Людмила Тодорович, директорка «Звягельтепло». Потужність двох КГУ покриває близько чверті потреби підприємства в електроенергії під час опалювального сезону.
За словами Людмили Тодорович, вона знає про ситуацію у Бердичеві і навіть просила передати незапущені установки до Звягеля.
«Ми б з задоволенням поставили іще чотири установки. Бачимо, що зростає престиж районів, де безперебійно подається тепло, люди питають: чому в них тепло, а в нас ні? Бо там є КГУ, відключення світла не впливають на подачу тепла», – пояснює директорка КП «Звягельтепло».
Чи може КГУ замінити ТЕС?
Щоб краще зрозуміти, з якими труднощами стикаються громади під час підключення когенераційних установок, слід пояснити, як це взагалі працює.
Отже, когенераційна установка (КГУ) – це обладнання для одночасного виробництва електричної та теплової енергії з одного джерела палива усі передані USAID установки працюють на газі, тому їх іще називають газопоршневими. Спрощуючи, можна сказати, що це великий міський генератор, який, крім виробництва електрики, ще й гріє воду. Втім, головний запит більшості громад полягає в електрогенерації, тепло використовується як супутній ефект роботи установки.
КГУ треба підключити до комунальних мереж (газ, вода, електроенергія) і трубопроводу для подачі теплоносія споживачам. Такі установки іноді називають міні-ТЕЦ. Важливо розуміти, що КГУ не можуть повністю замінити ТЕС, адже вони не настільки потужні.
За словами Святослава Павлюка, виконавчого директора «Асоціації Енергоефективні Міста України», перевага когенерації у тому, що вона може швидко підхопити навантаження у разі аварій чи атак і тому забезпечує стійкість енергосистеми.
«До прикладу, атомна енергія – базова і неманевруюча. Реактор постійно видає планову кількість енергії. Але коли є перепади споживання, потрібно мати засоби швидкої реакції: батарейні модулі чи когенераційні установки. У нас завжди бракувало маневреної когенерації, тому що більше її буде – то краще», – вважає Святослав Павлюк.
Бюрократичний марафон
Інша причина тривалого запуску КГУ полягає у тому, що комунальники треба зібрати десятки документів. За словами Сергія Пінчука, старшого радника «Асоціації операторів критичної інфраструктури України», донори передають установки громадам виключно на їх запит відповідно до замовленої ними потужності.
«Починати проектування слід тільки після того, як донор надав інформацію про те, яка це установка, якої потужності і виробника вже є закуплена для громади. Коли громада отримає технічний паспорт КГУ, можна починати виготовляти проект підключення», – пояснює Сергій Пінчук.
За розробку проекту відповідає комунальне підприємство, якому передали КГУ. У більшості громад оголошували тендер і шукали виконавця для проектування.
Для розробки проекту виконавцю слід надати технічні умови документи від операторів мереж, які визначають, на яких умовах і як саме установка може бути підключена до електро-, газо- і тепломереж, підготовка та видача яких теж може займати кілька тижнів.
«Виконання робіт по встановленню КГУ повністю може зайняти кілька місяців. Для пришвидшення процесу багато підприємств робили проект частинами. Наприклад, зробили частину проекту по фундаменту – залили, отримали умови на приєднання до теплових мереж і виготовили цю частину проекту – приєднали. Це значно економить час на встановлення», – каже Сергій Пінчук.
За словами експерта, у кожної громади проекти відрізняються, оскільки мають враховувати безліч технічних особливостей: місце встановлення КГУ, відстані до електро- і газових мереж, набір матеріалів та обладнання для встановлення та підключення до мереж тощо. Для прикладу, процес встановлення відкритих установок є значно довшим і дорожчим, ніж установок контейнерного типу. Є випадки, коли міста підключали установки за два-три місяці, а є такі, де процес затягнувся на роки. Впливають не тільки технічні, а й фінансові та кадрові фактори.
«Наприклад, останній етап роботи – приїзд представників виробника, які все перевіряють і запускають установку. Чекати їх іноді теж треба понад місяць. Сам запуск теж може затягнутися від кількох днів до тижня», – пояснює експерт.
Підключили? Приготуйте мільйони на обслуговування
Окрім витрат на встановлення установок, їх треба обслуговувати – це теж недешево. До прикладу Львів отримав вісім газопоршневих установок загальною вартістю 122 млн грн. Лише на встановлення цих КГУ міський бюджет витратив 55,3 млн грн.
«Ми також уклали договори на 12,1 млн грн на рік сервісного обслуговування усіх восьми установок, які передали місту. Це було умовою виробників КГУ, які нам закупили», – розповів NGL.media директор «Львівтеплоенерго» Олександр Одинець.
Станом на лютий 2026 року у Львові працюють п’ять з восьми установок, ще дві – на етапі пусконалагоджувальних робіт і на одній локації завершують будівельно-монтажні роботи.
Скільки КГУ реально ввели в експлуатацію
Згідно з інформацією Мінрозвитку, наданою NGL.media, загалом USAID передав 188 когенераційних установок. Проте у міністерстві відмовилися надавати деталізовану інформацію по регіонах і кількість непрацюючих КГУ.
Тому NGL.media розіслали запити в усі обласні військові адміністрації і отримали відповіді з усіх областей, за винятком Тернопільської та Сумської. У результаті ми зібрали інформацію про 137 когенераційниї установок, отриманих у 2022-2025 році. За даними ОВА, введені в експлуатацію лише 59% КГУ, решта – ще ні.
Микола Коломийченко, енергетик і екс-член колегії Держагенції з енергоефективності та енергозбереження, вважає, що насправді реально запущені менше 50% установок.
«Введення в експлуатацію передбачає, що когенерація змонтована і підключена, але не означає, що нею користуються, – пояснив NGL.media свою думку Микола Коломийченко. – Є різні причини чому не користуються: нема стабільного теплового навантаження, висока собівартість газу, нема економічної моделі продажу електроенергії, проблеми з режимами та автоматиками, відсутність підготовленого персоналу та сервісу».
Коломийченко разом з кількома народними депутатами звернувся до прем’єр-міністерки Юлії Свириденко з проханням надати детальну інформацію про реальний стан когенерації, проте відповіді поки не отримав.
На його думку експерта, міністерство енергетики мало б створити оперативний підрозділ з інженерами, які б розробили стандарт підключення і допомагали містам це реалізовувати. Натомість усі труднощі лягли на теплопідприємства, які їх отримали.
«Насправді ніхто не знає, скільки з них реально працює, бо ніхто не проводив аудит. В кожному випадку треба перевіряти, чи дозволяють газові мережі видати потрібну кількість газу чи може підстанція прийняти це тепло. Ці питання не були прораховані взагалі…», – каже Коломийченко.
Мар’яна Вербовська, редактор Олег Онисько, інфографіка Максим Піхо, переклад Неля Плахота, обкладинка ШІ
