Найбільший український дитбудинок «Сонечко» евакуював усіх вихованців із Запоріжжя на Львівщину у перші тижні російського вторгнення. Проте більшість вихователів, які мали б евакуюватися разом з дітьми, залишилися у Запоріжжі і ще понад три роки продовжували отримувати зарплату та премії.
Read this publication in English
Загалом утримання дитбудинку без дітей обійшлося у понад 230 млн грн, з яких майже 212 млн грн пішли на виплати вихователів, більшість з яких офіційно перебували у «простої».
Такі розслідування відбуваються завдяки підтримці, в тому числі й фінансовій, учасників спільноти NGL.media, яким доступний особливий контент і можливості.
Запорізький будинок дитини «Сонечко» журналісти NGL.media зауважили ще навесні цього року, коли працювали над текстом про те, як українські інтернати отримують мільйони гривень на маніпуляціях дітьми. Увагу привернуло те, що саме «Сонечко» мало найбільший бюджет з-поміж усіх дитячих інституційних закладів в Україні.
Кілька джерел, в яких ми намагалися дізнатися, що там відбувається, відповіли нам: «Ви про “Сонечко”? Напишіть про це». Що ми і зробили.
Це історія не про нещасних кинутих дітей, а про захланних чиновників та працівників соціальної сфери, які змогли залишити дітей, але не змогли відмовитись від зарплати.
Евакуація
На світанку 24 лютого 2022 року у Запоріжжі пролунали перші вибухи. Росіяни спочатку вдарили по аеропорту біля міста, а потім про прильоти повідомили мешканці, які живуть на околицях. З міста почали курсувати евакуаційні потяги, проте будинок дитини «Сонечко», в якому проживали діти від кількох місяців до шести років, не поспішав евакуйовувати підопічних. Заклад не мав облаштованого укриття, але керівництво закладу спершу сподівалося, що вдасться перечекати.
Ольга Ревченко, педіатриня будинку дитини «Сонечко», пригадує, що усі її колеги вірили у швидке закінчення війни. Лише в середині березня вони почали виїжджати разом з дітьми евакуаційними потягами до Львова.
Так лікарка з 13 дітьми опинилася у львівському будинку дитини «Мальви». «Нас зібрали тут у цьому ж залі, де ми зараз із вами сидимо, – говорить Ольга Ревченко, оглядаючи велику кімнату Центру здоров’я та реабілітації дітей у 2024 році Львівська облрада реорганізувала будинок дитини «Мальви» та ще один інтернат у Центр реабілітації та паліативної допомоги дітям . – Я тоді взяла з собою пакет і рюкзак, планувала за кілька тижнів повернутися у Запоріжжя. Пройшло майже чотири роки і я досі тут».
Діти з запорізького будинку дитини «Сонечко» на вокзалі у Львові у березні 2022 (фото Суспільного)
Ольга Ревченко виявилась єдиною з 424 працівників «Сонечка», яка переїхала і досі залишається з дітьми. Ще кілька її колег приїжджали до Львова доглядати за дітьми вахтовим методом. Більшість перейшла у так званий «простій» Призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (стаття 34 Кодексу законів про працю України). Простій може тривати доти, доки існують обставини чи підстави, на яких його запроваджено , відмовившись їхати разом із дітьми. При цьому виплачується не нижче 2/3 тарифної ставки окладу працівника і цей період враховується у трудовий стаж.
Куди поїхали діти
Загалом у березні 2022 року з «Сонечка» вивезли 178 дітей віком до шести років. Проте всі вони офіційно перебували на обліку у цьому дитбудинку, хоча фактично проживали за тисячу кілометрів звідти – переважно на Львівщині.
«Те, що діти і далі були на обліку запорізького закладу, уповільнювало процес їхнього переведення у сімейні форми виховання. Згідно з законом, потенційні усиновлювачі чи ті, хто хочуть взяти дітей під патронат, повинні були звертатися у Службу у справах дітей того міста, де офіційно зареєстрована дитина. У цьому випадку – у Запоріжжя», – пояснює NGL.media Василина Дибайло, директорка міжнародної благодійної організації «Партнерство “Кожній дитині”», яка допомагала потенційним всиновлювачам і навіть кілька разів оплачувала перебування співробітників «Сонечка» у львівських готелях.
Загалом упродовж 2022-2024 років із Запоріжжя на Львівщину перемістили 263 дитини. З них 146 дитини влаштували у сімейні форми виховання.
Діти поїхали, а працівники ні
Вище уже згадувалось, що на момент російського вторгнення у «Сонечку» працювали 424 співробітники, які опікувалися менше двома сотнями дітей – це зумовлено тим, що їм потрібен цілодобовий догляд. Після евакуації ці діти потребували також догляду, проте співробітники «Сонечка» приїжджали до них вкрай нерегулярно і основна відповідальність за вихованців лягла на заклади, куди їх релокували.
Лілія Філіпська, яка очолює «Сонечко» з 2019 року, неохоче коментує пасивність своїх співробітників, які фактично покинули своїх вихованців. «Може є сенс поговорити з працівниками, які не поїхали, а не зі мною?», – заявила вона у телефонній розмові з NGL.media. – Деякі люди захотіли бути в простої і не захотіли їздити як ми 24/7. А ви б змусили своїх працівників поїхати від сім’ї, батька чи матері, яка потребує допомоги?».
Сама Філіпська, як офіційний опікун дітей з «Сонечка», свого часу неодноразово їздила на Львівщину. Зараз вона постійно живе у Запоріжжі.
Лілія Філіпська, директорка будинку дитини «Сонечко» (фото телеканалу МТМ)
Директорка «Сонечка» наполягає, що її працівники «надавали [евакуйованим дітям] допомогу по мірі необхідності і діти завжди були доглянуті».
Частина співробітників «Сонечка» справді вахтовим методом приїжджали на Львівщину, принаймні спочатку, проте у документах їхня кількість суттєво різниться. Наприклад, за даними дитячого інтернату у Журавному Журавненський будинок підтриманого проживання психоневрологічного типу , куди перевели більшість дітей із Запоріжжя, у перший рік війни туди приїжджали 113 працівників «Сонечка», у другий – 66, у третій – 11, а цього року уже не залишилось жодного. Натомість у Запорізькій ОВА впевнені, що у 2022 році у Журавно працювали 134 працівника «Сонечка», у наступні два роки – 117 і 112 відповідно, а цього року там ще нібито залишалося 67 працівників.
«В середньому у перший рік у Журавному перебувало від 35 до 45 працівників «Сонечка» щомісяця. Працівниці їздили додому, у них був наказ, наприклад, на один місяць [відрядження], через місяць-два вони знову поверталися», – пояснює директорка «Журавненського будинку підтриманого проживання психоневрологічного типу» Ольга Буянова.
За даними, які є у розпорядженні NGL.media, з моменту евакуації дітей упродовж 2022-2025 років майже 300 працівників «Сонечка» залишалися в простої. За словами екс-заступниці директорки запорізького будинку дитини Оксани Найдьонової, ці люди не працювали, але отримували дві третини своєї зарплати.
«А що, ми повинні були їх звільнити? Щоб люди залишилися на вулиці зовсім без зарплати? Ми збиралися працювати далі», – пояснює таку кількість працівників у простої Оксана Найдьонова.
Схожі виправдання NGL.media почули і від керівниці департаменту охорони здоров’я Запорізької ОВА Вікторії Клименко. За її словами, працівники «Сонечка» не змогли б знайти роботу у Запоріжжі з початку повномасштабної війни, тому їх не звільняли.
«Ви не розумієте, що тут у 2022-2023 році було. Ми хотіли зберегти працівників, бо де б ми знайшли людей, якщо дітей повернуть у Запоріжжя?», – вважає Клименко.
За її словами, скоротити кількість працівників у простої було неможливо і з юридичних причин: «Якщо заклад працює і є юридична особа, то які підстави для припинення діяльності? Немає».
Зарплати і премії – майже весь бюджет
Загалом з 2022 по 2025 роки бюджет будинку дитини «Сонечко» склав 297 млн грн, яких витратили 233 млн грн. З цієї суми зарплати і премії персоналу склали майже 212 млн грн.
На думку Кирила Невдохи, який має власний досвід перебування в інтернаті, великі бюджети дитбудинків можуть «освоювати» за схемою, коли у людей брали трудові книжки (з метою накопичення стажу), але по факту вони не працюють.
«Під час моніторингових візитів колеги виявляли, зокрема на Тернопільщині, коли працівників у штаті офіційно більше, ніж їх є на робочому місці. При чому, немає жодної інформації про лікарняний чи відпустку. Підозрюю, що схема “ви нам трудову, а ви нам зарплату” досить популярна і в інших закладах. Іще один варіант, коли на людину виписують премію, а частину з неї вона віддає керівництву», – каже Кирило Невдоха, який працює головою Офісу дітей та молоді «ДІйМО» при Мінсоцполітики.
Цікаво, що премії теж були частиною витрат «Сонечка». Згідно з документами, які є у розпорядженні NGL.media, лише за вересень 2024 року їхня сума склала понад 800 тис. грн. Додаткову оплату 11 працівників отримали з несподіваного приводу – на честь свята Різдва Богородиці. Принаймні такою зазначено причину преміювання.
Всього того місяця майже 100 працівників отримали надбавку. Найбільше – сумарно 31 тис. грн – отримала тодішня заступниця директорки Оксана Найдьонова. Вона також призначала премії більшості працівникам.
У коментарі журналістам NGL.media Найдьонова зазначила, що премії отримували працівники, які не перебували в простої – вихователі, лікарі, а також адміністрація закладу. Детальніше розповісти, за яким саме принципом вони нараховувалися, Найдьонова відмовилася на тій підставі, що не пам’ятає деталей. З початку цього року Оксана Найдьонова вже працює на новій роботі.
Журналістам NGL.media вдалося поспілкуватися з кількома колишніми працівниками «Сонечка», які, відповідно до документів, отримували премії за вересень 2024 року. Більшість із них не пам’ятають чітко, коли і за що їм нараховувалася додаткова оплата.
Ольга Червоненко до весни 2025 року працювала вихователькою «Сонечка» і їздила у відрядження в Журавно на Львівщину. Згідно з документами, у вересні 2024-го вона отримала вісім тисяч гривень премії. Жінка стверджує – справді за відрядження їм доплачували, але «до п’яти тисяч гривень максимум».
Водночас її колишня колега – медична сестра Людмила Стрешна, яка також супроводжувала дітей на Львівщину і якій нібито теж доплачували – повідомила NGL.media, що не отримувала ніяких премій.
Схоже стверджує і Юлія Брацило, яка раніше працювала кухаркою в Запоріжжі і начебто того місяця отримала додаткових 16 тис. грн. За її словами, премії на таку суму вона не пам’ятає.
Хто оплачував проживання дітей?
«Сонечко» не витрачало своїх грошей на утримання евакуйованих дітей. Щороку 5-10 млн грн йшли на оплату комунальних послуг, харчування та інші видатки в Запоріжжі, адже дитбудинок частково продовжував працювати. Новоприбулих дітей через кілька тижнів відправляли у безпечніші регіони України.
Переміщені ж вихованці «Сонечка» забезпечувалися коштом закладів, куди їх евакуювали. Львівська облрада у відповідь на запит NGL.media надала інформацію про витрати з обласного бюджету на утримання дітей з «Сонечка» у кожному з комунальних закладів на Львівщині. Загалом за 2022-2025 років це майже 123 млн грн – тобто майже удвічі менше, ніж «Сонечко» витратило за цей час лише на зарплати своїм працівникам.
Окрім витрат з бюджету, на дітей збирали благодійну допомогу. Зокрема, благодійний фонд «Щасливе сонечко», який декларує, що допомагає, зокрема, евакуйованим із Запоріжжя дітям.
«Ми працюємо з цим дитячим будинком понад десять років. Я сама волонтерка зі Запоріжжя, тому вирішила допомагати цим дітям. Коли їх евакуювали, то продовжила збирати кошти і їздити до них», – розповіла у коментарі NGL.media цього фонду Юлія Швед.
Евакуйовані діти бавляться у Журавненському будинку підтриманого проживання психоневрологічного типу на Львівщині, серпень 2024 року (фото Юлії Швед)
На запитання про те, чому виникають незакриті потреби, якщо в бюджеті передбачені кошти на їжу, підгузки та одяг для дітей, Юлія Швед відповіла, що зазвичай таке трапляється через форс-мажорні обставини, коли триває тендер, а речі потрібні негайно.
«Ви ж не скажете дитині «не пісяй, бо в нас тендер іде». Або, наприклад, нема коштів на встановлення кондиціонера або поламалося ліжко чи шафа. Для цього і є спонсори. Це як у великій родині, щось поламалося, щось згоріло – нормальні речі», – вважає Юлія Швед.
Директорка «Журавненського будинку підтриманого проживання психоневрологічного типу» Ольга Буянова підтвердила, що регулярно отримувала допомогу від фонду «Щасливе сонечко». Проте на запитання про те, чому такі потреби не були закриті бюджетом дитбудинку «Сонечко», в якому закладені гроші на базові потреби дітей, Буянова не змогла відповісти. «Я не готова про це говорити, зверніться в Запорізьку ОВА, я не знаю, чому», – сказала вона.
Кінець «Сонечка»
Наприкінці грудня 2024 року Запорізька ОВА оголосила про те, що будинок дитини «Сонечко» закриють. Частину його функціоналу передали Запорізькій обласній дитячій клінічній лікарні. Офіційно заклад закрили у червні 2025 року.
«Діти за цей проміжок часу виросли і вже не могли перебувати у будинку дитини, їх треба було переводити в інтернати. І ми роздавали їх по всій державі. Коли ми вже роздали дітей, то приєднали заклад до дитячої обласної клінічної лікарні і відкрили там відділення соціальної підтримки. І знову ж таки, діти з цього відділення – вони поїдуть далі», – пояснила директорка департаменту охорони здоров’я Запорізької ОВА Вікторія Клименко.
За словами юриста в галузі трудового права Віталія Дудіна, українське законодавство не дає обмежень стосовно того, скільки може тривати простій. «Проте також слід зважати на більш широке коло інтересів. Збереження у довготривалій перспективі режиму простою означає витрачання величезних бюджетних коштів», – вважає він.
Чи можна було працівникам «Сонечка» у простої запропонувати інші варіанти роботи? За словами Віталія Дудіна, українське законодавство дає такі можливості. «Адміністрація мала би розглянути можливість перенесення функціонування підприємства або ж скоротити персонал. Також Кодекс законів про працю дозволяє в умовах простою тимчасово перевести працівників на іншу роботу», – пояснює юрист.
Як стверджує керівниця департаменту охорони здоров’я Запорізької ОВА, варіантів влаштувати персонал «Сонечка» в інші заклади у них не було. Найперше – через те, що ніхто не хотів переїжджати.
Чи були інші альтернативи? У випадку звільнення, працівники могли податися на біржу та отримувати допомогу по безробіттю. Залежно від стажу, це в більшості випадків від 50 до 80% від їхньої зарплати у перші пів року. Для людей передпенсійного віку держава виплачує допомогу до двох років. За цей час служба зайнятості, ймовірно, знайшла б іншу роботу для колишніх працівників «Сонечка», які три роки перебували в очікуванні повернення закладу в Запоріжжя.
Попри старання керівництва «Сонечка» зберегти колектив, колишні працівники, з якими вдалося поспілкуватися журналістам, не отримували пропозицій роботи у новому відділі дитячої лікарні чи в будь-якому іншому закладі на території Запорізької області. Частина з них уже на пенсії, хтось – знайшов себе у новій сфері. Та й сама очільниця будинку дитини більше не хоче згадувати про спецзаклад.
«Давайте так домовимося, більше ми не будинок дитини «Сонечко», нас більше нема, не дзвоніть до мене», – сказала на прощання Лілія Філіпська, екс-очільниця дитбудинку.
Автори Мар’яна Вербовська та Марія Горбань, редактор Олег Онисько, переклад Неля Плахота, обкладинка Вікторія Демчук
