У кінці квітня львівська прокуратура опублікувала дику історію про 71-річного мешканця містечка Городок, який третину життя прожив у трудовому рабстві в свого однокласника, місцевого підприємця Степана Величка. Його били, принижували і змушували до важкої праці, за яку не платили. Це все відбувалося роками у невеликому містечку, розташованому за 30 км від від Львова, однак викрили злочин лише зараз.
NGL.media відвідали Городок, щоб з’ясувати, як це трапилось, і хто такий Степан Величко.
Read this publication in English
Якісні розслідування потребують багато часу, зусиль і грошей. Приєднуйтесь до сотень учасників спільноти NGL.media, які підтримують цю складну роботу
Славко і Стьопа
16-тисячний Городок зустрічає не по-весняному холодним вітром і жвавим вуличним рухом.
Гучна заява правоохоронців про Степана Величка, який понад 20 років експлуатував однокласника, у всіх на вустах. Мешканці містечка добре знають це ім’я, адже 71-річний Величко є власником місцевого ринку та кількох похоронних бюро.
Степан Величко (фото NGL.media)
А ще Степана Величка знають як людину, в якої можна позичити гроші.
«У 90-х він мав кличку “Гіпс”, бо мав зламану руку, носив гіпс і записував там, хто скільки йому винен. Він мав гроші, зичив їх людям, а потім змушував віддавати у кілька разів більше. Позичив 500 доларів, вимагав 5000», – розповідає 34-річний Юрій Черник, який мешкає по сусідству. – Ще дід мій його боявся, бо він колись їздив на чорній «Волзі». І взагалі його тут досі чомусь бояться».
Дивне відчуття, що Степан Величко – це якийсь вигаданий персонаж, щоб лякати дітей, супроводжує мене упродовж усього перебування у містечку. «Я би вам багато сказав про нього, але боюся», – схожі відповіді я чула постійно.
Величкові належить один з двох міських ринків, що розташований у центрі міста. На базарі про власника відгукуються радше позитивно, мовляв, ставить підприємцям доступні ціни на оренду. А на звинувачення у трудовому рабстві відповідають стримано.
«Він ходив тут, той Славко, відкривав і закривав базар, щось прибирав, допомагав. Ми його тут постійно бачили. На ланцюгу його точно не тримали, але деталей ми не знаємо», – каже власниця однієї з продуктових крамничок.
Ринок «Фоса» у Городку, який належить Степанові Величкові (фото NGL.media)
Славком вона називає 71-річного Ярослава Поворозника, якого Величко на початку 2000-х, за версією прокуратури, втягнув у трудове рабство. Вони однолітки, однокласники, виросли на одній вулиці. Але якщо Величкові вдалося стати заможним, то Поворознику пощастило менше. Він усе життя прожив з матір’ю і молодшою сестрою в одному домі.
Сестра ж і віддала його у кріпацтво.
«Славко працював на заводі, але потім його розрахували за пияцтво. Він через це почав більше зловживати і став сварливим, – розповідає Ольга Поворозник, молодша сестра Ярослава. – А ми зі Степаном [Величком] знайомі з дитинства, я знала, що він допомагає людям. Тому я попросила про допомогу. Він сказав, що має ділянку у Родатичах село за 10 км від Городка. Славкові там сподобалось, і він забрав його до себе».
Ольга Поворозник, молодша сестра 71-річного Ярослава, потерпілого у справі про трудове рабство (фото NGL.media)
За даними слідства, Степан Величко впродовж 23 років використовував свого однокласника для різної роботи – в обмін на їжу і дах над головою. Ярослав займався будівництвом будинку, рубав дрова, косив траву, збирав городину і таке інше.
«І якщо перші роки найманий робітник дійсно міг вільно пересуватися, навідуватися до сестри і залишати за бажанням домоволодіння роботодавця, то з часом таких базових людських прав його позбавили. При цьому все, що він отримував за працю – продукти харчування, інколи готові страви, цигарки і дах над головою. Грошей за виконану роботу він не отримував», – вказано в офіційному прес-релізі прокуратури.
Влітку Ярослав Поворозник працював у Родатичах, доглядаючи велику господарку і пораючись у свинарнику. Ночував він не у зведеному там будиночку, а у будівельному вагончику на території маєтку. На зиму повертався до Городка, де працював уже на обійсті Величка, а ночував у господарській будівлі.
Сестра Поворозника наполягає, що постійно контактувала з братом і він ніколи не жалівся на умови, в яких жив. Вона переконана, що братові у наймах жилось краще, ніж могло би бути вдома. «Він багато не працював, бо не міг. Щось міг, може, підмести десь. Мусив допомагати Степану, бо і Степан йому допомагав. Але тяжких робіт він не робив, тому що не мав сили. Він все з власної волі робив», – вважає Ольга Поворозник.
Сусіди ж стверджують, що Ярослав Поворозник насправді важко працював. «Я ріс в сусідній хаті і того Славка бачив все дитинство. Ми на нього казали між собою “раб”, бо він тяжко працював. Вискубував на подвір’ї траву, щось постійно робив, бо Стьопа буде сварити. Але ми думали, що йому платять за то хоч щось», – каже сусід Юрій Черник.
«Інакше не виховаєш»
Степан Величко мешкає у добротному триповерховому будинку з господаркою. Поруч розташоване одне з його похоронних бюро. Він може вільно пересуватися містом, бо запобіжний захід передбачає лише нічний домашній арешт.
«Питайте мене все, що хочете», – одразу каже Степан Величко. Він заперечує усі звинувачення у свою сторону і називає розслідування поліції замовним.
«Вони [поліція] приїхали в суботу, і сестру, яка привезла йому речі, вигнали з території. Так нагло, знаєте. Сестра йому привозить продукти, забирає брудний одяг. Вона була змушена сидіти тут на лавочці [поки відбувались слідчі дії]. Вони нагло вкрали людину… Рідна сестра не знає, де її брат, – каже Степан Величко. – Я чесно вам скажу, мені так соромно. Мене цілий Городок знає. Я заслужив повагу, авторитет. Мені стидно, я ніколи з тим не стикався за 72 роки».
Він переконаний, що поліцейські змушують Ярослава Поворозника давати фальшиві свідчення проти нього – зокрема, і щодо випадків насильства.
«Якби я якусь вину за собою чув щодо Славка, я би душу йому віддав. Він то знає. Він зараз, якщо би його відпустили, просто коло мене плакав би», – впевнений Степан Величко.
Опубліковані прокуратурою записи телефонних розмов, де він агресивно спілкується зі своїм колишнім однокласником, Величко пояснює «вихованням».
«Я мусив кричати. Я покричав на нього, і він вже в село не йшов по алкоголь, він вже сидів, щось там собі, якусь травичку рвав. Але я мусив. Я так от покричав, і в мене дві-три години вже спокій. Ну, інакше не виховаєш», – пояснює Величко.
Одразу кілька місцевих мешканців розповіли мені, що окрім Поворозника, упродовж кількох десятиліть у Степана Величка були у наймах і інші люди, які працювали на нього безплатно – як правило, соціально незахищені, бідні люди.
«Колись був ще Іван, який теж роками там жив і працював на Величка. Були ще чоловіки, але так довго, як Славко, ніхто не затримався», – згадує його сусід Юрій Черник.
«В мене ніколи [безплатно] не працювали люди. Це якась неправдива інформація. Якщо хтось щось інколи допомагав, то я завжди розраховувався. Нікому нічого не винен», – реагує Величко.
Будинок у селі і господарка
За даними слідства, зимою Ярослав Поворозник переважно мешкав у господарській будівлі поруч з будинком Величка, а з настанням тепла переїжджав у його фермерське господарство.
«У холодну пору року він [Ярослав Поворозник] мешкав у кімнаті господарської будівлі неподалік триповерхового будинку бізнесмена. Для опалення там використовувалася буржуйка. Однак через одинарні двері, що не зачиняються щільно й вели відразу на вулицю, обігріти приміщення було неможливо. Водопостачання – відсутнє, підлога – бетонна, окремого місця для приготування їжі не було, а туалетом слугувала вигрібна яма, огороджена з трьох сторін метровими стінами, – стверджує прокуратура. – Тоді як на території агрогосподарства чоловік жив у металевому контейнері, без утеплення, без вікон, без електрики, без води та каналізації і без можливості приготувати їжу».
Агрогосподарство, про яке йдеться у повідомленні, розташоване у селі Родатичі біля Городка. Це чимала територія поблизу озера, поруч величезні фруктові сади. Там збудований двоповерховий будинок, біля нього розташований старезний металевий кунг та свинарник. Степан Величко наполягає, що Ярослав Поворозник жив у будинку, але той розповів слідчим, що насправді жив у металевому вагончику.
Металевий кунг на території фермерського господарства у Родатичах, де постійно мешкав Ярослав Поворозник (фото NGL.media)
«Спочатку він жив у такому гарному військовому кунгу, а потім вже як добудували будинок, то він переїхав туди. Той кунг ми забрали у Городок. А те, що там вам показує поліція – це не наш кунг взагалі», – запевняє Степан Величко.
Степан Величко та Ольга Поворозник стверджують, що земельну ділянку з будинком біля озера в Родатичах оформили на її брата. Але це не так. Адвокатка Величка надіслала NGL.media дозвіл на оформлення землі під будівництво будинку, який Городоцька міськрада надала у 2021 році справді на ім’я Ярослава Поворозника. Однак офіційно ділянку так і не зареєстрували, а будинок, вочевидь, звели як самобуд. Жодного майна на ім’я Поворозника станом на 2026 рік не оформлено.
Після уточнюючих питань на цю тему Степан Величко таки визнав, що документів на майно нема.
«Наразі виготовлена технічна документація. Потрібно ще рішення сесії про передачу у власність. Однак під час воєнного стану діє мораторій на приватизацію землі. Після цього можна буде узаконити будинок», – відповів NGL.media Величко.
Місто перукарів і безпорадності
Степанові Величку, окрім місцевого ринку «Фоса», належить ще похоронне бюро та перукарня на території міської автостанції. Свого часу Степан Величко працював перукарем, чим досі дуже пишається.
«Я чемпіон Львівської області по перукарських послугах. Мої майстри обслуговують Верховну Раду. Ви зачіску Литвина бачили? […] Я в такій сфері крутився. Літаки до мене сідали, прилітали генерали на стрижку», – згадує Степан Величко давні часи.
Дехто з місцевих перукарів колись працювали на Величка. Коли я намагаюсь розпитати їх про колишнього начальника, то у відповідь отримую переважно мовчання або скарги.
«Він нікого не оформляв офіційно на роботу, люди могли 20 років на нього працювати без стажу. Не давав нормально працювати, заробляти, міг кричати, сварити. Казав, якщо буде приходити податкова з перевіркою, то посилати їх одразу нах**. Тому як тільки з’являлась можливість піти працювати ще десь, то дівчата йшли», — ділиться анонімно його колишня підлегла.
Більшість її колег відмовчуються і кажуть, що їм страшно. Природу цього страху визначити насправді складно, бо ґрунтується вона на чутках про впливовість Величка у бандитські 90-ті та переповідках про його безкарність.
– Чому ви боїтеся Величка?
– Бо у мене є сім’я, він може щось нам зробити.
– Що саме?
– Він багато на що здатен.
– На що саме?
– Питайте інших людей, ми вам нічого не скажемо.
Це типовий діалог з людьми, які мали справу зі Степаном Величком. Попри славу місцевого лиходія, він ніколи офіційно не фігурував у кримінальних справах, що підтвердили у поліції. Тож історія з Поворозником стала першим зафіксованим епізодом злочинності у його житті.
У Городоцькій міській раді, схоже, теж побоюються Степана Величка.
Секретар Городоцької міськради Микола Лупій (фото NGL.media)
«Він зі всіма свариться, конфліктує. Може приїхати сміття якогось на подвір’я накидати, дорогу перегородити, якщо ви йому не сподобались. З останнього, то на нашому кладовищі організовував поховання і виліз могилою на дорогу. Начальник кладовища йому звернув на це увагу, ми до нього звертались, але йому було байдуже… Так ця ситуація і не вирішилась», – жаліється секретар міськради Микола Лупій.
Втім, іноді місцева влада все ж може вплинути на нього.
«Був випадок, коли він хотів поставити фігуру Божої матері на проїзній частині біля свого ринку. Загалом ми лише «за», якщо людина хоче облагородити територію, поставити лавочки. Але це проїзд, яким користуються люди. Ми йому не дозволили це зробити, і поки воно якось так стишилось», – каже представник міськради.
Кримінальна справа
У вересні 2025 року до будинку Степана Величка з обшуком прийшли поліцейські, які забрали з собою Ярослава Поворозника. Через сім місяців Величко отримав підозру за статтею про експлуатацію людей із застосуванням насильства (ч. 2 ст. 149 КК). А незадовго до отримання підозри, 5 березня цього року, Степан Величко переписав усе своє нерухоме майно на родичів та знайомих.
Він вважає, що справу проти нього замовив співробітник СБУ, однак відмовляється назвати його прізвище.
«Був хлопчина Володя, він мені помагав, а його тато в СБУ працював. Він на вході в базар будку поставив без дозволу, і хотів на проїжджій частині торгувати. Я йому звернув увагу. Я не знав, що він з СБУ. І пішло все звідти…», – переконаний Степан Величко.
Його кримінальна справа перебуває на стадії досудового розслідування. Степан Величко має статус підозрюваного, а Ольга Поворозник, сестра потерпілого, проходить у справі як свідок. Сам 71-річний потерпілий перебуває в геріатричному пансіонаті, адресу якого не розкривають ні журналістам, ні сторонам у справі. Тож особисто поспілкуватися з Ярославом Поворозником не вдалося.
«Стан здоров’я потерпілого на даний час оцінюється як задовільний, йому надано всю необхідну медичну допомогу. Наразі він перебуває під наглядом фахівців та періодично проходить відповідні медичні обстеження з метою підтримання стану здоров’я, – повідомили NGL.media у львівської поліції. – У подальшому потерпілому буде забезпечено необхідну підтримку, зокрема проживання та соціальний супровід у спеціалізованих закладах для осіб, які постраждали від торгівлі людьми».
Автор Катерина Родак у співпраці з Наталею Онисько, редактор Олег Онисько, переклад Неля Плахота, обкладинка Вікторія Демчук
