У липні 2020 року тодішній президент Угорщини Янош Адер Янош Адер займав пост президента Угорщини у 2012-2022 роках написав особисті листи президентам України та Румунії з проханням запобігти забрудненню побутовим сміттям Тиси – найдовшої і однієї з ключових для Угорщини річок. За словами Адера, проблема полягає у тому, що Тиса переповнена побутовим сміттям, яке потрапляє туди з території України та Румунії протяжність Тиси на території України становить близько 200 км, 65 з яких проходить українсько-румунським кордоном .
«Наші машини більше не в змозі справлятися з купами сміття, які надходять у нестримних кількостях», – заявив Адер під враженням Тиси, вкритої суцільним «килимом» з пластикових пляшок, які повені принесли з України та Румунії.
Read this publication in English
«Мені було так соромно. Ніби це хтось напаскудив і мене попросили прибрати», – пригадує свою реакцію на лист тодішній голова Закарпатської обласної ради Олексій Петров.
У травні 2021 року голова української Держекоінспекції Андрій Мальований, посилаючись на результати спільної з угорцями експертизи, повідомив, що лише 20% сміття, що потрапляє до Угорщини Тисою має українське походження. Решта походить з річки Сомеш, лівої притоки Тиси, що проходить виключно румунською територією.
Попри запевнення Мальованого, що Україна вживатиме належних заходів для зменшення потоку сміття зі свого боку зокрема, голова Держекоінспекції обіцяв запровадити систему відеомоніторингу Тиси, щоб вчасно виявляти сміттєві затори на річці, а також налагодити на Закарпатті систему збирання та утилізації сміття , ситуація ставала все гіршою. Якщо у серпні 2021 року угорські екоактивісти зібрали біля кордону 6 тонн сміття збір сміття з Тиси проводили біля прикордонного угорського села Тісабеч, де починається українсько-угорський кордон по Тисі , то через рік на тому ж місці – уже 15 тонн. Значною мірою це переважно справді українське сміття, бо румунська річка Сомеш, яка теж вносить значну лепту у забруднення Тиси, впадає у неї кількома десятками кілометрів нижче за течією.
Одне з найбільш очевидних пояснень може полягати у тому, що після повномасштабного вторгнення росіян на Закарпаття переїхали близько 400 тис. українців і загальна кількість постійного населення області зросла на 30% у 2021 році населення Закарпатської області складало 1,25 млн мешканців .
Басейн Тиси охоплює усе Закарпаття, тож, щоб зменшити забруднення, розібратися зі сміттям має уся область. Але, так виглядає, що поки що до цього ніхто не готовий.
Журналісти NGL.media та угорського розслідувального центру Atlatszo поїхали у подорож вздовж Тиси, аби зрозуміти, як на її берегах з’являється сміття.
Рахівське сміттєзвалище
Формально Тиса починається за чотири кілометри вище Рахова, після злиття Чорної і Білої Тиси. І саме у Рахові її чекає перше сміттєзвалище. Дивно, але це офіційне сміттєзвалище, хоч і розташоване безпосередньо на березі. Небезпека полягає у тому, що під час повені вода може підніматися на метр-п’ять – і тоді вона змітає все на своєму шляху. Катастрофічні паводки у цих місцях трапляються приблизно раз у десять років, проте вода може суттєво підніматися до п’яти разів на рік.
«Ми шукаємо альтернативу цьому сміттєзвалищу з 2005 року. Але ми живемо у горах і підходящого місця просто нема, тож поки змушені возити сюди», – пояснює у розмові з NGL.media виконувач обов’язків мера Рахова Євген Молнар.
Міське сміттєзвалище у Рахові розташоване впритул до річища Тиси (фото NGL.media)
Місцева громада налічує 23,5 тис. мешканців До Рахівської міської територіальної громади, окрім власне Рахова, входять ще три сусідні сільради . Тут працюють дві сміттєві компанії, комунальна і приватна, які разом мають 4689 угод на вивезення сміття. Куди зникає решта сміття – невідомо.
Угоду на вивезення сміття мало б укладати кожне домоволодіння, а вартість послуг залежить від кількості мешканців – в середньому близько 50 грн в місяць з людини. Втім, за словами Олега Вагнагія, директора ТОВ «Екобат Шураві», яке обслуговує села навколо Рахова, переважно в угодах вказують лише одного мешканця будинку – щоб платити якнайменше. Його слова підтверджує і Василь Сливка, директор комунального «Рахівкомунсервісу», який працює безпосередньо у Рахові. «Велика рідкість, щоб вказали [в угоді на вивезення сміття] три людини, більшість наших угод на одного. Зараз ми співпрацюємо зі ЦНАП і просимо надати інформацію про прописаних у квартирах та будинках. Але і це нам мало дає. Абоненти стверджують, що виїхали за кордон і платити не будуть», – пояснює Василь Сливка.
Проблеми громади з вивезенням та утилізацією сміття типові для Закарпаття – і не найгірші. Наприклад, у сусідній Солотвинській громаді, також розташованій у басейні і на берегах Тиси, мешкають майже 35 тис. людей, а підписаних договорів на вивезення сміття лише 2514. До того ж, Солотвино вважається популярною відпочинковою зоною, яку щороку відвідують десятки тисяч туристів.
Навіщо платити, якщо можна не платити?
«За вивезення сміття споживачі у нас платять близько 50 гривень щомісяця. Але, попри низьку ціну, маємо масові відмови від продовження договорів, – жаліється мер Рахова Євген Молнар. – Люди кажуть, що виїжджають за кордон і платити не будуть. Хоча знаємо випадки, коли вони не виїжджають, а просто не хочуть платити».
Мер каже, що з початку цього року близько 20% мешканців Рахова відмовилися від централізованого вивезення сміття. І міськрада, за його словами, не має на це жодного впливу.
А от представники сміттєвих компаній вважають, що саме місцева влада мала б впливати на мешканців. Законом «Про управління відходами» передбачено, що усі домогосподарства зобов’язані укладати договори на вивезення сміття. Відсутність такого договору передбачає штраф від 340 до 1360 грн, проте на практиці це трапляється нечасто.
«Влада не тисне і не штрафує людей, бо вони хочуть бути у своїх кріслах після наступних виборів. Коли ми подаємося на тендер з вивезення сміття, вони обіцяють нам тисячі клієнтів. Коли ж починаємо працювати, договори ніхто насправді не хоче підписувати, а влада ховає голову в пісок», – нарікає представник місцевої сміттєвої компанії.
В окремих регіонах співпраця приватних компаній і органів місцевого самоврядування все ж існує. «Найефективніше – це штрафувати. В нас, наприклад, є своя база даних і можемо чітко сказати, хто має договір, хто ні, – каже Володимир Кабай, директор ТОВ «АВЕ Мукачево», яке працює на ринку понад 15 років. – Ми даємо муніципальній поліції адреси тих підприємств і людей, які не мають укладеного договору на вивіз сміття і вони до них приходять з нагадуваннями. Ми обслуговуємо десять громад, середній відсоток підписаних угод 70-90%».
Натомість у Закарпатські обласній військовій адміністрації усю відповідальність покладають саме на сміттєві компанії. «Вони можуть спочатку інформувати людей чи нагадувати їм, а через два місяці ігнорування мають право звертатися у суд», – радить Лідія Авдєєва, спеціалістка управління житлово-комунального господарства та енергозбереження Закарпатської ОВА.
Комунальна компанія «Рахівкомунсервіс» двічі позивалася з мешканцями, які відмовлялися укладати договір на вивезення сміття – проте обидва рази програла. «Суддя постановив, що люди можуть самі вирішувати, що робити зі своїм сміттям. У нашому випадку люди хотіли спалювати, а не вивозити. Після того ми дійшли до висновку, що витрати на судові справи приносять лише збитки і більше так не робимо», – каже Василь Сливка, директор «Рахівкомунсервіс».
Міфічний завод у Яношах
Складна ситуація з утилізацією сміття на Закарпатті могла змінитися у 2012 році. Тоді Яношівська сільська рада, яка тепер входить до Берегівської громади, стала переможцем конкурсу Програми ЄІСП Угорщина-Словаччина-Румунія-Україна Програма прикордонного співробітництва «Європейський інструмент сусідства та партнерства (ЄІСП) була реалізована протягом 2007-2013 років і, зокрема, передбачала співпрацю між Україною та країнами ЄС. В її рамках реалізували десятки проектів. Головний донор – ЄС . Яноші отримали грант на майже мільйон євро на будівництво заводу з переробки твердих побутових відходів потужністю 30 тис. тонн на рік. Загалом Закарпаття на той час продукувало близько 300 тис. тонн сміття на рік.
Це мав бути перший сміттєпереробний завод у області. І у грудні 2015 року першу чергу нового заводу навіть офіційно відкрили за участі тодішнього голови Закарпатської ОДА Геннадія Москаля. Та насправді завод не працював жодного дня і станом на вересень 2025 року так і не введений в експлуатацію.
Згодом виявилося, що частину грошей просто розікрали, а вартість закупленого обладнання була значно завищена. На початку 2016 року СБУ розпочала розслідування про розкрадання понад 3,5 млн грн, пізніше розслідування передали поліції. Станом на 2025 рік у цій справі не висунуто жодної офіційної підозри, йдеться у відповіді закарпатської поліції на запит NGL.media.
Підрядником грантового проекту було ТОВ «Берег Вертікал», яке відповідало за виготовлення «комплексу відбору вторинної сировини» на загальну суму понад 4,32 млн грн. При цьому за даними Закарпатської торгово-промислової палати, на які посилається слідство, насправді вартість такого комплексу складає 500-800 тис. грн – тобто у шість-вісім разів дешевше.
Засновником ТОВ «Берег Вертікал» є місцевий підприємець Микола Якимець та два угорські акціонерні товариства «Секом» і «Вертікал». У січні 2022 року СБУ повідомила, що ТОВ «Берег-Вертікал» причетне до утворення нелегального сміттєзвалища площею п’ять гектарів землі в Берегівській громаді. Попри такі звинувачення компанія Якимця продовжує вигравати тендери на вивезення сміття у цій громаді.
Золтан Бабяк, голова Берегівської громади, каже, що щодня отримує скарги на роботу «Берег Вертікал», проте намагається вирішувати їх спільно з представниками компанії. Щодо ж до розслідування, то, за його словами, він очікує результатів слідства.
«Нам відомо те, що справи там відкриті і, звичайно, ми як місцеве самоврядування маємо співпрацювати і співпрацюємо з правоохоронних органами. В даному випадку нас цікавить кінцевий результат, тобто працюючий завод. Шукати винного – це справа правоохоронних органів. Якщо їм потрібна буде допомога, з нашого боку ми це зробимо», – заявив Золтан Бабяк.
Микола Якимець відмовився спілкуватися з NGL.media після згадки розслідування про розкрадання грошей під час будівництва заводу у Яношах. «Я можу сказати лише те, що лінія була введена в тестовому режимі і працювала, на той час це особисто перевірили керівні особи. А в якому стані це зараз, ми не відповідаємо. На той час це була найбільш вигідна конкурентна ціна», – сказав Микола Якимець.
Яноші. Спроба №2
У 2022 році сміттєпереробний завод у Яношах отримав другий шанс. Тодішній голова Закарпатської ОВА Віктор Микита заявив, що проект може бути успішно завершений. Закінчити облаштування сортувальної лінії планували у межах нової грантової угоди на майже 8 млн євро.
У липні 2025 року журналісти NGL.media та Atlatszo побували на території цього заводу. Наразі там працює лише один охоронець. За гроші другого гранту поруч з ангаром, де розташована сортувальна лінія, облаштували майданчик для захоронення спресованого сміття, укриття та господарські будівлі. Проте, за словами Золтана Бабяка, цього року він точно не запрацює.
Ангар сміттєсортувальної лінії (зліва) та майбутній майданчик для зберігання спресованого сміття у Яношах (фото NGL.media)
«Цього року очікуємо отримати документи про виконання робіт. Далі проведемо експертизу і працюватимемо над розробкою проекту для закінчення і запуску об’єкта», – пояснив він.
Особливості гірських регіонів
Згідно з даними, які NGL.media надали у Закарпатській ОВА, станом на 2025 рік у області укладено 187 280 договорів на вивезення сміття, хоча в області налічують понад 350 тис. домогосподарств, без врахування промислових та комерційних підприємств.
За словами Ірини Миронової, експертки з поводження з відходами, така ситуація – не особливість Закарпаття, а характерна для гірських районів і громад, де люди не живуть компактно. «Що ближче один до одного живуть люди, то простіше збирати у них сміття. У горах все навпаки. Окрім того, у таких регіонах є додаткове туристичне навантаження. Ті садиби, які приймають гостей мали б оплачувати вивіз сміття як підприємства, але припускаю, що так не є», – вважає вона.
Ірина Миронова підкреслює, що змінити ситуацію з низьким відсотком підписаних договорів можуть тільки органи місцевого самоврядування. «Тут питання, як ці органи місцевого самоврядування налаштують цей процес. Знаю, що деякі громади підходять креативно, наприклад, нагадують людям про обов’язкове підписання договору про вивезення сміття, коли до них проходять по довідки чи дозволи в ЦНАПі. Або ж видають довідки швидше тим, хто має договір», – пояснює Миронова.
За словами Юрія Шпонтака, директора департаменту екології та природних ресурсів Закарпатської ОВА, станом на серпень 2025 року в області зафіксували 154 стихійні сміттєзвалища. «78 з них ліквідовано, а 76 залишаються не ліквідованими. Правда також у тому, що туди, де вже раз зробили сміттєзвалище, найімовірніше знову нестимуть відходи. Тому громади мають слідкувати за цим і не допускати нових забруднень», – вважає він.
За даними Держекоінспекції, від початку року лише на берегах Тиси виявили 18 стихійних сміттєзвалищ.
Що відбувається по той бік кордону?
За офіційними даними, 98% угорських домогосподарств мають укладені договори на вивіз і переробку відходів. Окрім того, вони зобов’язані сортувати своє сміття. У 2023 році в країні запровадили суворіші норми поводження з відходами, зобов’язавши, зокрема, виробників дбати про збір і утилізацію упакування.
«Наприклад, запроваджено повернення пластикових пляшок до великих супермаркетів. У супермаркетах встановлені автомати, де люди можуть здавати ПЕТ-пляшки та алюмінієві банки, отримуючи за кожну пляшку чи банку по 12,5 євроцентів. Це виявилося досить успішним», – розповідає угорська журналістка Орсоля Фюльоп.
Однією із найвідоміших угорських екологічних ініціатив є PET Kupa У перекладі з угорської означає «Пластиковий кубок». Ініціативу фінансує угорський уряд, окрім того, ініціатива збирає збирає пожертви. Головна мета PET Kupa – збір та утилізація пластикових відходів та іншого сміття, яке забруднює Тису . Цю ініціативу започаткували у 2013 році у форматі змагань-прибирань на Тисі за підтримки тодішнього президента Яноша Адера, який любить водний спорт та рибалку. Відтоді щороку відбуваються змагання, для яких учасники будують човни з пластикових пляшок, а потім збирають сміття на Тисі. Свої акції PET Kupa проводить здебільшого неподалік угорського села Тісабеч, яке поруч з українським кордоном.
«Останні роки ми збираємо близько 50-70 тонн сміття на рік. Основне джерело забруднення виникає через погану організацію системи вивезення відходів у регіонах, які розташовані на берегах Тиси вище за течією. За нашими оцінками, щороку на Закарпатті близько 10 тис. тонн сміття не потрапляють у центральну систему вивезення ТПВ», – пояснює у розмові з NGL.media Грегорі Ханко, експерт з відходів та керівник проектів PET Kupa. За його оцінками, щороку у басейні Тиси акумулюється понад 1600 тонн сміття.
Збирання сміття з Тиси біля угорського міста Вашарошнамень, 6 лютого 2021 року (фото Attila Balázs/MTI)
PET Kupa спільно з угорською лабораторією Eurofins Environment Testing Hungary регулярно проводить аналіз води у Тисі. Щороку фахівці фіксують збільшення мікропластику тверді частинки синтетичних полімерів розміром від 10-20 мкм до 5 мм . У серпні цього року вони ідентифікували 156 частинок мікропластику на метр кубічний води, відібраної на угорському відтинку Тиси. Ці частинки впливають на травну систему, роботу мозку та здатність розмножуватися у тварин, також виділяють токсини корені рослин.
За даними попередніх досліджень американських науковців, мікропластик у плаценті плоду прямо впливає на передчасну народжуваність. За словами науковців, дрібні частинки пластику потрапляють у наше тіло через повітря, воду та їжу і ми можемо поглинати ці частинки через засоби гігієни та одяг.
«Ми проводили вимірювання мікропластику в Україні лише у 2020 та 2021 роках, але вже після 2022 року я не наважувалася їхати. Проте на угорському боці того року середня концентрація мікропластику у воді зросла з 19 до 52 частикок на кубічний метр. Тоді це означало, що українська ділянка Тиси місцями помірно, а місцями надзвичайно забруднена», – розповіла NGL.media угорська дослідниця Тімеа Кіш.
Науковиця порівнює рівень забруднення мікропластиком Тиси з індійською річкою Ганг, басейн якої вважають одним із найбільш забруднених у світі.
З українського боку аналіз води у Тисі двічі на рік проводить Басейнове управління водних ресурсів річки Тиса підпорядковується Державному агенству водних ресурсів . На наявність мікропластику воду, на жаль, не перевіряють, оскільки не мають потрібного обладнання, а от інші показники, за даними державної лабораторії – в нормі. Зокрема, це підтверджують останні аналізи води, відібрані у серпні біля селища Солотвино.
«За останні шість років якість води не погіршилася, за нашими даними вона у стабільно доброму стані. Ми перевіряємо зокрема на амоній, нітрати та фосфати, усі ці показники в нормі», – розповіла NGL.media Каріна Ігнат, керівниця лабораторії Держагентства водних ресурсів в Ужгороді.
Автор Мар’яна Вербовська у співпраці з Орсоля Фюльоп (Будапешт), редактор Олег Онисько, карта Назар Тузяк, переклад Неля Плахота, обкладинка Вікторія Демчук
Цей текст підготовлений завдяки підтримці Journalismfund Europe
