«Вони не планують вступати в українські виші. Не лише хлопці, але й дівчата. У деяких класах таких дітей 90%. Умовно 27 з 30 поїдуть. Скоріш за все, назавжди». Це цитата з допису засновника приватної дистанційної школи, який став вірусним наприкінці минулого року. Ця публікація стосувалась конкретної, доволі специфічної школи, але вкотре підняла важливу дискусію: де ми є зараз у демографічному питанні? Що чекає на країну, з якої виїжджає молодь? І які справжні масштаби проблеми, яка безумовно існує?
Read this publication in English
Це дослідження відбулося завдяки фінансовій підтримці учасників спільноти NGL.media, яким доступний особливий контент і можливості.
16-річний Микита Журавльов разом зі 17-річною сестрою Поліною і мамою уже три роки живуть у містечку Заніц на півночі Німеччини. Підлітки вчаться у типовій місцевій школі – приходять зранку на уроки, які завершуються по обіді. Паралельно Микита і Поліна проходять українську шкільну програму на сімейній формі навчання. Це означає, що вони звільнені від уроків, але двічі на рік мають проходити онлайн-тестування у своїй київський школі, щоб підтвердити рівень знань.
«Сусід-німець через два тижні після нашого приїзду в Німеччину взяв дітей і влаштував у школу, де вчилась його дочка. Спочатку було все дуже цікаво і незвично. На диво, діти відвідували школу з задоволенням, – розповіла NGL.media Оксана Журавльова, мати двох підлітків. – Поєднувати навчання у двох країнах було важко, але ми вирішили не зупинятись на одному варіанті, адже життя дуже мінливе, як виявилось».
Сімейна форма навчання, за якою вчаться діти Оксани Журавльової, це одна з трьох доступних форм навчання Індивідуальне навчання в українській системі шкільної освіти передбачає три форми: екстернат, сімейне навчання та педагогічний патронаж для школярів, які не можуть відвідувати уроки в Україні ні очно, ні дистанційно. Це зручно, бо цей формат дозволяє вчитися в країні перебування і все ж отримати атестат в українській школі.
«Про всяк випадок [діти навчаються в українські школі], адже ми не знаємо, скільки часу ще будемо тут отримувати тимчасовий захист, і як це все закінчиться», – пояснює NGL.media Анна Шпак, яка разом з трьома дітьми (14, 15 та 16 років) зараз мешкає біля Вексфорда в Ірландії. Вона каже, що багато дітей з її українського оточення там уже вступили до місцевих університетів, але поки не певна, який вибір зроблять її діти. Через цю непевність підлітки продовжують поєднувати дві школи, щоб у будь-якому разі мати шанс на вищу освіту.
Досвід цих двох сімей – не поодинокий. Більшість країн, які приймають українців, зобов’язують їх віддавати дітей у місцеві школи. Але не усі планують залишитися там назавжди, тому часто продовжують навчання в українській школі. За інформацією Міносвіти, зараз за кордоном навчається 9,3% українських школярів За даними Держстату, станом на початок навчального року 2024-2025 в українських закладах загальної середньої освіти налічувалось загалом 3743887 учнів – це близько 345 тис. дітей.
Важливо розуміти, що Міносвіти враховує лише тих школярів, які досі залишаються в українській системі освіти. Іншими словами, ці 345 тис. учнів – це мінімальна оцінка, адже багато дітей після виїзду за кордон взагалі припиняють навчання у український школі.
«Діти швидко адаптувались у місцевій школі, їм добре йшло навчання. Але через велике навантаження довелось покинути українську школу. Вибір на користь польської школи був очевидним, бо я прийняла рішення, що поки не закінчиться війна, ми не повернемося. Не хочу ризикувати життям дітей. Та і вони самі, попри сум за Україною, бояться повертатись, бо пам’ятають вибухи», – розповіла NGL.media Інна В., яка торік з трьома дітьми виїхала до Польщі з Хмельницької області. Зараз двоє її старших дітей вчаться у польській школі, а молодша ходить у місцевий дитсадок.
Дослідження ЮНЕСКО свідчить, що станом на 2024 рік за кордоном навчалися майже 665 тис. українських школярів, але й ця цифра неповна, бо враховує лише країни ЄС, та й то не усі, куди мігрували українці. При цьому лише 29% з цих школярів суміщають навчання в обох країнах, а ще 16% покладаються виключно на українську онлайн-освіту. Якщо екстраполювати цю тенденцію на невраховані ЮНЕСКО країни, то можна припустити, що загалом за кордоном перебувають близько 720 тис. українських школярів.
Натомість за даними Управління верховного комісара ООН у справах біженців, приблизно 1,4 млн вимушено переміщених українців по усьому світу – це діти 3-17 років. У цю статистику входять як діти Інни В., які покинули українську школу, так й діти Оксани Журавлевої та Анни Шпак, які навчаються у двох школах одночасно. Найбільше школярів і дошкільнят з України зараз проживає у Німеччині, Польщі, Чехії та Великій Британії.
Кількість українських школярів, які офіційно навчаються у європейських школах
Кількість українських школярів, які офіційно навчаються у європейських школах
Кількість українських школярів, які офіційно навчаються у европейських школах
Виїжджають не лише 17-річні хлопці, а й дівчата
Учасники дослідницької програми RAI for Ukraine Програму проводить Центр відповідального штучного інтелекту Нью-Йоркського університету у співпраці з Українським католицьким університетом у Львові проаналізували різницю у місці реєстрації учасників НМТ національний мультипредметний тест, який необхідний для вступу в заклади вищої освіти України та місцем, де вони фізично складали тест відповідні датасети є відкритими та доступні на сайті Українського центру якості оцінювання освіти . Так вдалося виявити, що у 2022 році 23,5 тис. випускників шкіл (10% від усіх) складали цей тест за кордоном. А 32% випускників взагалі не реєструвались на складання НМТ, який обов’язковий для вступу в українські університети.
«Ми ж розуміємо, що ті випускники, які перебувають за кордоном, можуть скласти цей тест про всяк випадок. І це не означає, що вони всі думають над вступом в український університет. Тому до тих 32%, які взагалі не складали НМТ, можна сміливо додати ще частину тих, хто його склав, але не вступав в Україні, – пояснює у розмові з NGL.media одна з авторок дослідження Тетяна Захарченко з Українського католицького університету. – Тобто втрати насправді ще більші, просто ми оперуємо не всіма даними. Тому так, доволі великий відсоток випускників справді не розглядають вступ в українські університети з точки зору або безпеки, або закритих кордонів».
У жовтні минулого року, виступаючи в парламенті, міністр освіти Оксен Лісовий заявив, що з України виїжджають багато учнів 10-11 класів, особливо хлопців. Нині ж міністр каже, що ця тенденція хоч і зберігається, але не є загрозливою.
Міносвіти надало NGL.media дані про кількість учнів 8-12 класів за 2021-2025 роки. Ми порівняли, як змінювалась кількість учнів по класах з року в рік, тобто скільки восьмикласників переходили у 9-й клас, в 10-й і далі. І справді є тенденція, що кілька відсотків учнів (2-4%) щороку не переходять у наступний клас, тобто покидають школу. Це не обов’язково означає, що всі ці діти виїхали з України, але значна частина з них – напевно.
Коли ми говоримо про те, хто ці випускники шкіл, які хочуть виїхати з України, то перше, що спадає на думку – це 17-річні юнаки, які хочуть скористатись шансом перетнути кордон до 18-річчя, після настання якого виїзд з України заборонений на час воєнного стану. Зрештою, саме з гіпотези, що країну масово покидають 17-річні хлопці й почалось це дослідження.
Утім, виглядає, що виїжджають з України як хлопці, так і дівчата. За даними Міносвіти, загалом у старших класах щороку стає трохи більше дівчат, але зараз різниця за статтю досить незначна (1-2%). Серед випускників шкіл ця різниця може сягати 10% дані 2022 року, дослідження RAI for Ukraine .
«Підлітки дуже соціально залежні, вони рівняються на одноліток, і якщо друзі їдуть кудись, то може увімкнутись ланцюгова реакція. Тому нічого дивного, що дівчата виїжджають вслід за хлопцями», – пояснює Тетяна Захарченко з УКУ.
Основною причиною виїзду за кордон серед старшокласників залишається безпекове питання – сюди входить як хвилювання батьків про можливе зниження мобілізаційного віку до 18 років, так і загальна тривога за життя дітей у воюючій країні.
«Це також питання відсутності соціалізації, яка сьогодні є ключовою проблемою, і теж є одним з аргументів, чому не лише хлопці, а й дівчата виїжджають за кордон – тому що за кордоном діти навчаються офлайн, і це інший підхід, – пояснює у розмові з NGL.media директорка освітньої фундації GoGlobal Тетяна Коврига. – А ми в Україні не можемо мати стовідсоткового офлайну. Очевидно, що в нас бракує належних укриттів, які можуть уміщувати достатню кількість дітей».
Зі схожих міркувань чимало випускників українських шкіл, навіть складаючи НМТ, все ж обирають заклади вищої освіти у Польщі, Німеччині, Чехії та інших країнах.
«Що більше, десять років тому люди розглядали європейську освіту як шанс отримати місце під сонцем: знайти класну роботу, піти [працювати] у гарну компанію тощо, і вони обирали виключно хороші університети. Зараз вони їдуть навіть в якесь маленьке місто в Чехії чи в Польщі, і це погана тенденція, тому що провінційний «виш» у Європі точно не кращий, ніж хороший український університет», – вважає Володимир Страшко, засновник школи дистанційного навчання Unicorn School.
У 2024 році до закладів вищої освіти України вступило 197 тис. студентів – це найнижчий показник за останні дев’ять років. Реагуючи на таку тенденцію, деякі університети намагаються стимулювати повернення абітурієнтів із закордону. Наприклад, Київська школа економіки (KSE) пропонує охочим повернутися в Україну повне покриття вартості навчання та часткову компенсацію проживання у кампусі.
За словами радника ректора з питань розвитку студентів та зв’язків з випускниками Київської школи економіки Андрія Сідляренка, охочим повернутись в Україну на навчання повністю покривають вартість навчання та частково – проживання в кампусі.
«Загалом у нас на грантових програмах зараз навчається 423 студенти. Сюди входять і ті, хто отримав грант за програмою Come back home, – пояснив NGL.media Андрій Сідляренко, радник ректора з питань розвитку студентів та зв’язків з випускниками KSE. – Серед цих студентів є певний гендерний дисбаланс. Зараз серед студентів за усіма грантовими програмами приблизно 58% – дівчата і 42% – хлопці».
Дефіцит на ринку праці
За даними Держстату, на початок 2024-2025 навчального року в системі освіти України налічувалось загалом 3,74 млн школярів усіх форм навчання. Це найнижчий цифра за останні 30 років. Така тенденція до зменшення кількості дітей і молоді в Україні лише зростатиме, про що, серед іншого, свідчать і соціологічні опитування.
У кінці 2024 року Центр економічної стратегії провів дослідження, за результатами якого виявив, що менше половини українців за кордоном зараз планують повертатись в Україну. Основними факторами, що стримують їх від повернення є як війна, так і економічні чинники: невизначеність, зруйноване житло, низький рівень життя, складнощі з пошуком роботи.
А ще, якби це не було прикро, в суспільстві побутує думка, іноді цілком резонна, що європейська освіта якісніша та краща, а українські університети надто корумповані.
«Успішне майбутнє доньки наразі бачу поки що в Польщі. І через війну, і через те, що тут більше шансів вступити до університету. З гарними балами двері відкриті усюди. В Україні ж за все треба платити, – розмірковує у розмові з NGL.media мама 17-річної школярки з Сумщини Наталія Горбащенко, яка виїхала в Польщу на початку вторгнення у 2022 році. –Старша донька вступала до Харківського авіаційного інституту, але гарні оцінки не допомогли потрапити на безоплатне навчання, бо держава виділяє мало бюджетних місць. Можливо, надалі щось зміниться, але вона не планує повертатись до України навіть після закінчення війни. Багато її знайомих теж не планують».
Зменшення кількості студентів в Україні, якщо така тенденція триватиме, створює нові виклики не лише для системи вищої освіти, але й на ринку праці. Дефіцит кваліфікованих кадрів, особливо технічних професій, відчувався ще до повномасштабної війни, а зараз, з відтоком як студентів, так і викладачів за кордон, може суттєво посилитись.
Щоб зацікавити випускників вступати в українські університети, держава має системно над цим працювати. Сім’ї, які повертаються в Україну, повинні бачити перспективи отримання якісної освіти для своїх дітей. І хоч Міносвіти спрощує шкільне навчання для тих, хто живе за кордоном Наприклад, з 2024 року для учнів за кордоном МОН запровадили можливість дистанційного навчання за скороченою освітньою програмою, яка, серед іншого, передбачає перезарахування оцінок з предметів, які діти вивчали за кордоном , це поки що не надто допомагає.
«Якщо говорити про школярів, то тут справді важливо намагатися, щоб якомога більше з них вивчали онлайн ті предмети, які не викладають в країнах-реципієнтах. Саме додатково вивчати предмети, які не викладаються там: українська мова, література, історія України – ось це дійсно потрібно. Також можна проводити якісь заохочувальні заходи, аж до преміювання найкращих учнів. Тобто важлива підтримка зв’язків з батьками, дітьми, демонстрація того, що ці люди потрібні державі», – каже у розмові з NGL.media соціолог Олексій Позняк з Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України.
Він вважає, що після завершення війни Україні варто скористатись досвідом інших країн, щоб хоч частково повернути людей додому.
«Найбільш корисним для України буде досвід балканських країн, які схожі на нас за ментальністю і які теж [відносно] нещодавно пережили воєнні конфлікти. Там використовувалися різні методи [для повернення], в тому числі організовували тимчасові поїздки, щоб людина подивилася, куди можна переїхати, яке житло отримати, де влаштуватись на роботу. І це стимулювало людей до більш обґрунтованого рішення стосовно повернення чи продовження життя за кордоном», – вважає Олексій Позняк.
Автор Катерина Родак, редактор Олег Онисько, інфографіка Назар Тузяк, переклад Неля Плахота, ілюстрація Марта Харковець