Кілька днів тому низка проросійських пропагандистських інтернет-видань і телеграм-каналів повідомили про знищення вуличної інсталяції з українською символікою в окупованому Мелітополі Запорізької області. За їхньою інформацією це відбулося за ініціативи та руками містян. Проте нам вдалося ідентифікувати двох ключових учасників заходу – і обоє виявилися мешканцями Криму, які вже давно співпрацюють з окупантами, а не Мелітополя.
Йдеться про арт-об’єкт у вигляді куба з українським гербом, картою та символами міста, що був встановлений на центральному проспекті Мелітополя декілька років тому.
Інсталяцію демонтували, вирізали з неї карту України, залишивши лише Крим, а тризуб розпиляли на частинки. На відео, що поширило видання «Южный плацдарм», видно, що арт-об’єкт знищували люди у російській військовій формі та один чоловік з пістолетом у чорному одязі без розпізнавальних знаків. У цивільне був одягнений лише ведучий заходу. На відео відсутні місцеві мешканці.
Руйнування інсталяції. Скріншот із відео
Ведучим заходу зі знищення українських символів виявився мешканець Криму Ігор Руденко-Мініх. Репортаж з події він навіть поширив на своїй сторінці в Однокласниках.
Ігор Руденко-Мінін під час руйнування інсталяції. Скріншот із відео
У біографії, яку він розмістив на своїй сторінці у соцмережі ВКонтакті, Руденко-Мініх позиціонує себе як журналіст, історик і отаман козацької общини «Патриоты Севастополя». У 2012 році він заснував газету «Таврические вести. Новороссия». З перших же випусків вона розпалювала ворожнечу до кримських татар, агітувала за вступ України у Митний союз, а під час Євромайдану – розповідала фейки про участь у ньому «неонацистів» і «перевдягнених із секонд-хенду бомжів з усього Києва». Зараз же видання трансформувалася в інтернет-портал Новоросс.info, що продовжує пропагувати ідеї «русского мира».
До анексії Криму Руденко-Мініх долучився не лише друкованим словом – у лютому 2014 року організував із членів своєї козацької общини дружини, які нібито мали захищати Севастополь від «бойовиків, що хочуть влаштувати у ньому черговий майдан».
В Україні його оголосили у розшук за підозрою у злочині, передбаченому ч. 5 ст. 260 Кримінального кодексу – участь у складі незаконних воєнізованих формувань у нападах на установи чи громадян, що призвело до загибелі людей або інших тяжких наслідків. Ймовірно, мова йде про події 26 лютого 2014 року, коли під стінами Верховної ради Криму відбулися сутички між проросійськими та проукраїнськими активістами, внаслідок яких загинуло двоє людей і десятки отримали травми.
Росія ж, навпаки, відзначила заслуги журналіста медаллю «За повернення Криму». Також він має дві нагороди від міністерств інформації та внутрішніх справ самопроголошеної ЛНР.
Руденко-Мінін у камуфляжі з нагородами під час святкування річниці анексії Криму. Фото: Однокласники
Другим активним учасником демонтажу виявився український колаборант Степан Лопатін, який сьогодні окупантами призначений керівником адміністрації Пологівського району Запорізької області. На відео це чоловік у чорному одязі з пістолетом під пахвою, який розпилював карту України і тризуб.
Степан Лопатін під час руйнування інсталяції. Скріншот із відео
До початку повномасштабного вторгнення він також не мав жодного відношення ні до Мелітополя, ні до Пологів. Степан Лопатін народився 22 січня 1979 року у Сімферополі, навчався на юриста-правознавця у Харківському університеті внутрішніх справ.
За інформацією з аналітичного сервісу YouControl, у 2012 році майбутній окупаційний голова був засуджений за корупційне правопорушення. Тоді він очолював комунальне підприємство Кримськорозівської сільської ради, і по підробним документам незаконно продав дві вантажівки, які перебували під арештом через податковий борг КП. За це він отримав два роки умовно з забороною посідати керівні посади.
Ми знайшли його сторінки у Однокласниках, ВКонтакті, та по дві – в Instagram (сторінка 1 і 2) і Facebook (сторінка 1 і 2). З соцмереж стало відомо, що як і Руденко-Мініх, він також був активним учасником проросійських козацьких рухів. У 2019 році його призначили командиром загону швидкого реагування регіонального відділення «Союзу казаков-воинов России и зарубежья». Тоді ж він опублікував декілька фото у компанії чоловіків у камуфляжній формі та козацьких папахах, зроблені в окупованих Донецьку та Луганську. Проте чи приймали вони безпосередню участь у бойових діях – невідомо.
Степан Лопатін другий зліва. Фото: Однокласники
Із постів також вичвилось, що він є головою союзу ветеранів силових структур «Вымпел» і має звання полковника. 7 січня цього року він опублікував на своїх сторінках фото нових автоматів з підписом «Si vis pacem, para bellum – хочешь мира, готовься к войне». 14 лютого стало відомо про створення на базі «Вымпелу» добровольчої дружини, яка нібито мала займатися охороною громадського порядку. Але після початку повномасштабного вторгнення рф її бійці вирушили у «відрядження» на південний схід України.
Навесні в соцмережах Лопатіна з’явилася купа фото зі зброєю, на фоні військової техніки та навіть світлини вбитих українських військових.
Степан Лопатін перший справа
20 травня він побував у окупованому Маріуполі та сфотографувався на фоні зруйнованого драматичного театру.
Степан Лопатін. Маріуполь
На початку квітня та наприкінці травня бійці Лопатіна двічі зустрічалися з російською співачкою Юлією Чичеріною, відомою своєю антиукраїнською позицією та підтримкою бойовиків самопроголошеної ЛНР. 28 травня саме вони допомагали їй встановлювати на в’їзді в окупований Мелітополь табличку «россия навсегда».
Степан Лопатін та Юлія Чичеріна
Головою окупаційної адміністрації міста Пологів Запорізької області Степана Лопатіна призначили 9 червня. Повідомлення про свою посаду в себе в соцмережах він проілюстрував своєю фотографією з автоматом і світлинами розбомбленого міста.
Цей матеріал підготувала ГО «Львівська група» в рамках програми Інституту висвітлення війни та миру «Підтримка регіональних медіа України під час війни» за фінансової підтримки Європейського Союзу та МЗС Королівства Норвегії. Зміст публікації є винятковою відповідальністю ГО i не відображає погляди Європейського Союзу, МЗС Королівства Норвегії чи Інституту висвітлення війни та миру.