З повномасштабним вторгненням в Україну наша журналістка долучилася до закритої групи ^[1] ВКонтакті 7-ї військової бази збройних сил росії (військова частина 09332) і копіювала розмови окупантів та їхніх дружин.

База дислокується у самопроголошеній республіці Абхазія, поблизу міста Гудаута, і входить до складу 49-ї загальновійськової армії рф. За інформацією ^[2] волонтерської розвідувальної спільноти «InformNapalm», військовослужбовці з цієї бази з 2014 року воюють в Україні.

Група абхазьких «миротворців» у соцмережі має два чати: чоловічий «Мальчишник 🔥😉» і жіночий «Между нами – девочками 🙋‍♀️». У яких, поміж побутових переписок і продажу краму, окупанти та їхні жінки обговорюють проблеми, що виникають під час вторгнення в Україну.

Судячи з переписок в обох чатах, військові абхазької бази чинять злочини в Україні з перших днів повномасштабної війни. 7-а база входить до Південного військового округу рф, тому напрямок вторгнення її формувань теж південний: вони, зокрема, нищать Херсонщину та Миколаївщину.

До середини березня нападом на Україну жителі бази зовсім не переймалися. У цей період їх набагато більше турбувало… електропостачання. Точніше, його відсутність.

База створена у 1994-му, а з 2015 року тут ведеться ^[3] активне будівництво «объектов социальной и военной инфраструктуры». Проте, розбудова бази не передбачає створення комфортних або ж просто людських умов для її жителів. Добові блекаути – мирна російська реальність.

«За год наверно месяц полтора без веера (віялових відключень – ред.) живём, это период весны или осени когда электричество используют по минимуму и не обогревают дома🤦🏻‍♀, – розказує жителька 7-ої бази Альона Фьодорова ^[4]. – И это я не говорю о поломках на несколько часов, которые перерастают в пол дня а то и сутки и более».

*тут і далі цитати окупантів та їхніх жінок подаємо мовою оригіналу, пунктуація та граматика збережені

На півтора місяці без вимкнень електрики потрапили і дні виборів. Жителів військової бази балували світлом під час виборів до парламенту Абхазії у березні.

15 березня техніку та особовий склад військової бази повернули з полігонів у розташування частини. Спершу цей рух почали обговорювати у «Мальчішніку»:

«Украина, – пояснює Артур Татарінов ^[5]. – 2 бат (2-ий бальйон – ред.) вроде бы тож едет. Завтра».

Здогадку, на той час строковика, Татарінова підтвердили у жіночому чаті:

«Девочки у кого мужья со 2 бтгр (батальйонно-тактичної групи ^[6] – ред.)?! Со второго бата?! Кто знает куда их отправляют?! Сегодня была тревога о боевой готовности на выезд», – репетувала Alieva Alieva ^[7].

За цим ніком ховається 22-річна Маргаріта, у дівоцтві Саломасова. Минулоріч вона вийшла заміж за мінометника Валєрія Калаєва. 2-га БТГр, про яку згадує Маргаріта Калаєва, за дослідженням ^[8] спільноти «InformNapalm», чатувала під українським кордоном ще у 2016-му. І тоді, і зараз, в її основі 2-ий мотострілецький батальйон.

Та у березні 2022 року по бойовій тривозі підняли не лише їх, а майже всіх контрактників бази. Учасники чоловічого чату до останнього не вірили, що командування відправить їх в Україну – були переконані, що Абхазію не залишать без російського контингенту.

«Вряд ли вас отправят. Грузию держать, кто будет? Нас туда (в Україну – ред.) кинули. Вы тут сидите. Сами справимся», – переконував 29-річний окупант ^[9] Алєксєй Нєонов. Він якраз лікувався у польовому госпіталі. До слова, у Нєонова на аватарці підірваний у Миколаївській області міст ^[10].

Дружини абхазьких миротворців теж сумнівалися у їхньому українському відрядженні та навіть пересварилися на цьому ґрунті. Крістіна Стєпіна ^[11] закликала схвильованих жінок не бомбардувати чат переживаннями і здогадками. Мовляв, цим вони видають своїх чоловіків іноземним агентам. У запалі моралізаторства Стєпіна хизувалася чеснотами свого окупанта:

«Мой муж выполняет свой воинский долг, как мужчина и офицер! Не жалуется, не ропщет, и он не в тылу кайфует как тут некоторые выражались!»

«Нужно ждать новостей от мужей, больше ничего мы не можем сделать😩», – демонструє смиренність дружина ^[14] 21-річного загарбника Дмітрія Русанова. Подружжя, до слова, родом з Криму.

Поки миротворці з дружинами у своїх темних бараках мучилися здогадками щодо локації бойового відрядження, російські військові взяли у заручники ^[15] лікарів та пацієнтів маріупольської Обласної лікарні інтенсивного лікування та поцілили ^[16] у три київські житлові багатоповерхівки. Однак, були змушені тікати ^[17] з Миколаївщини.

На тлі поразок росіян 26-річний окупант Владіслав Галічкін, який нещодавно видалив свою сторінку ВКонтакті ^[18], емоційно відмовляв однокашників від поїздки в Україну:

«Извините конечно. Но кто за эту движуху всю пишет вы реальные слоны. Сидите дома лучше. И молчите. Вы не знаете что это. Какая нах** тактика друг. Ты рот откроешь при первом миномете и будешь невдуплять и плакать. Вот и все».

Декотрі колеги вже тоді, у березні, послухали досвідченного Галічкіна та відмовилися від бойового відрядження. Їх показово лінчували.

Базівці, які погодилися їхати в Україну, всю ніч пакували знаряддя вбивства, а вдома на них чекали знервовані дружини. Чи не першою звістку від чоловіка, який підтвердив, що їде в Україну, отримала Маргаріта Калаєва. Вона відразу згадала про молитви та позитивне мислення:

«Надо верить в лучшее и быть на позитивной волне. Надо молится за парней мужей. И все будет хорошо».

Як показало майбутнє, «хорошо» у випадку Калаєвой не настало. Її чоловіка Валєрія ліквідували на початку липня. У серпні окупанту мало виповнитися 24 роки. «Жизнь моя💔», – журилась ^[19] Маргаріта у ВКонтакті.

У некролозі писали ^[20], що Калаєв воював «на стыке Херсонской, Николаевской и Днепропетровской областей».

Ви також можете переглянути відео-блог, створений нами спільно зі Слідство.Інфо.

Тут на початку квітня точилися ^[21] запеклі бої, в яких, судячи з чатів, полягло чимало особового складу 7-ої військової бази. Так, боєць Владіслав Алдуінов із загрозливим статусом ВКонтакті ^[22] «Нацист, тобi пиZда» ранком 4 квітня поцікавився: «Информация по поводу 2 БТГРа есть у кого нибудь? Что у них и как».

«У родственников есть номер телефона по которому они узнают конкретно информацию о близком, а вот такие кто спрашивает про инфу могут быть врагами…», – зауважив Алєксандр Морозов ^[23]. Він же оприлюднив у чаті номера відповідних служб.

«Ничего нового. Ни кто трубку не берет», – констатує Даша Кущєнко ^[24].

«Груз 300 по желанию военного сообщают, груз 200мсообщат… что ещё ???? – Дивується Морозов. – Не надо паниковать. Он находится не на празднике , а войне. Остальное вам лично по приезду расскажет».

«Если приедут», – сумнівається снайпер Андрєй Марчєнко, теж учасник вторгнення в Україну. Марчєнко ховається ВКонтакті ^[25] під ніком «Андрєй Валєрьєвіч».

Проте, Даше Кущєнко пощастило, її окупант ^[26] живий. 24-річний Стєпан Кущєнко служить у медичному взводі 2-ої батальйонно-тактичної групи.

На початку липня росіяни атакували ^[27] ракетами житловий будинок і базу відпочинку на Одещині. Тоді ворожі снаряди вбили 21 українця і поранили 39. Поки наші рятувальники витягували з-під завалів постраждалих мирних жителів, жінки окупантів 7-ої бази обурювалися. Але не геноциду українців, а виснаженню коханих. Мовляв, вони втомилися вбивати, бо не мали ротації вже чотири місяці.

«А наше командование о наших Мужиках и не думает. (…) хотя бы парням по 10 дней давали отдыха…как и всем в/ч, – нарікає дружина ^[28] 32-річного Ільї Сіротіна. – Будённовск (205-а мотострілецька бригада – ред.) знаю парни уже по 2 раза отдыхали».

Жінки в чаті обговорювали, що здобути кілька вихідних вдається з великими труднощами та у виключних випадках, таких як смерть близького родича. Тоді у них зародилася ідея викликати командування на спільні збори.

«Девочки может настоять на собрании? И там потребовать от старшего чтобы вывели их,или хотя бы поочередно давали выходные дни», – пропонує Ася Гаджимурадова ^[29]. 

Та більшість чатівок переконана: зібрання – справа марна. По-перше, багато з них не можуть бути присутніми, бо живуть поза базою, а по-друге, з їхнього досвіду, «на собрании только @уй в уши вкручивают».

Але, головне, командир бази Вадім Клімєнко разом із заступниками теж воюють в Україні. Тож, по суті, звертатися за місцем служби немає до кого. Та й взагалі, як виявилось, абхазьких миротворців немає ким замінити.

«Месяц назад с начальством базы разговаривала, сказали заменить некем и не будет замены, будет только укомплектование состава. Они бы и рады это сделать но нет тех кто хочет ехать, контрактники почти все там, а срочников не отправляют. Сказали пока что до сентября. Если чего хуже не случится», – написала Снєжана ^[30], яка чекала на свого 23-річного загарбника Андрєя Умудова.

Нещодавно у подружжя Умудових народився син Тімур. Новоспечений батько настільки заклопотаний знедоленням українських дітей, що свого первістка в очі не бачив. Його не відпустили з фронту:

«Аргументируя тем что это не так уж и важно…, – пояснює Снєжана. – Кормят завтраками что отпустят а потом когда подходит день ехать говорят не поедешь, сказали так как те кто уезжал домой много кто не приехал и они теперь боятся кого либо отпускать думают что не приедут».

Тож, коли російські війська зайшли у Херсон, дружини миротворців почали їздити на побачення до окупованого міста. Наприклад, 42-річного загарбника Андрєя Ковшарова провідувала дружина Наталья ^[31], а 29-річного пораненого ^[32] Олєга Ястрєбова – кохана Свєтлана ^[33].

Коли росіяни накрили ^[34] «Ураганами» п’ятиповерхівку у місті Часів Яр на Донеччині, вбивши ^[35] 48 і поранивши шість мирних жителів, базівські жінки переймалися травмованими. Вони жалілися, що їхніх «підбитих» окупантів лише у критичних випадках відправляють на лікування, а у госпіталях якнайшвидше ставлять до зброї.

«С Министерство обороны пришёл приказ те кто ранен был, кто госпитале лежал всех отправлять обратно», – пише зі сторінки ^[36] чоловіка Кайратбєка чатівка Анастасія.

35-річний Кайратбєк Мадамінов воює у 1-му батальйоні 2-ої роти 2-ої БТГр. Аби витягнути його з поля бою дружина Анастасія зверталася до військової прокуратури, міноборони, і, навіть, Путіна. Проте, безрезультатно.

«Ті, хто вибрався звідти»

У середині липня напруження у жіночому чаті та нарікання на командування зростає. Буцімто через їхнє недбале керівництво військовослужбовці масово відмовляються воювати. Дружини переказують одна одній досвід тих, «хто вибрався звідти» та все частіше говорять про неможливість повернутися для чоловіків.

«Там у них не принимают рапорта командиры. Их просто нах посылают. Приезжает замполит 7-ой военной базы и начинает компостировать им мозги, блядь, о том, что они такие хуевые, они покинули свои позиции. Где это право выбора, о котором они все твердят?», — каже Ксєнія Ковалькова ^[37].

«98% тех кому удалось выбраться от туда (з України – ред.) увольняются», – додає Аліна Андрєйчук ^[38].

Проте «вибратися» вдається не всім. Декого, в прямому сенсі слова, завертають в польоті.

Зокрема, серед безталанних, чоловік Ксєніі Нікіта Ковальков та Єкатєріни Скрєбнєвой ^[39] Кірілл Бутко. Вони та ще близько 60-ти бійців 7-ої військової бази відмовились воювати і на початку липня їх, у числі 157 відмовників Південного військового округу, переправили з Джанкою до російського Ростова-на-Дону, де посадили у гвинтокрили та доставили …, ні, не додому, а до самопроголошеної «ЛНР» у містечко Брянка.

Ксенія Ковалькова розмістила в групі п’ять дуже емоційних голосових повідомлень, які, якщо пропустити ненормативну лексику, зводяться до чотирьох фраз: «Мой муж просит помощи! Девочки меня рвет! Я буду писать Путину. Мне плевать на то, что ФСБ меня слушает».   

У Брянці відмовників зустрів полковник, який представився замполітом 49-ї армії. Він повідомив прибульцям, що на Луганщині із ними працюватимуть спеціалісти-мозгоправи. Мовляв, база не зацікавлена у їхньому поверненні.

«А ведь правда ,база не заинтересована в возвращении ,и нахождении здесь контрактников . Им же так и ставят тут условия. Либо возвращайтесь либо пишите отказ и увольнение. Ну получается так ,что те кто там сейчас они без права выбора», – вважає Аліна Міронова ^[41].

Найцікавіше, що попри хвилювання, значна частина учасниць чату не підтримує дружин відмовників, ба більше, їх довго та зі смаком булять:

«Ну вы девушки женщины девочки бабы , что несёте полный на*** пиз*** как базарные бабы!!! Собрались вы где-нибудь у кого нибудь дома не знаю в казарме на море и обсудили это все !! У многих мужья там. Они тихо спокойно молятся за них ! А не кричат на***   во всех группах ! Вы что охерели совсем или спились бл***. Успокойтесь вы уже на*** !» –  наставляє на шлях праведний Лєра Шутко ^[42], яка спокійно молиться за свого окупанта, 24-річного Романа Бугрова.

«Ну помурыжат их, чтоб им жизнь медом не казалась и отпустят, нах они кому нужны теперь. Армии они больше не интересны», – вважає Іріна Борісова ^[43].

Ані граму співчуття до дружин відмовників немає навіть Даша Кущєнко, яка нещодавно так само, як і вони, благала допомоги з пошуком чоловіка-окупанта:

«Вам ни кто ни чем не поможет. И вообще что вы делаете, делаете хуже своим мужьям, братьям, друзьям…».

Але, можливо, вона це з стверджує через досвід. Досвідом ділиться і Ліза Міхайлова ^[44], яка заспокоює, що найгірше, що загрожує окупантам-відмовникам – це звільнення з так званою «красной печатью»:

«Там приписывают статью,что типо отказался от прохождения военной операции и не пригоден для дальнейшего прохождения службы», – каже вона.

Її чоловіка, 24-річного Андрєя Міхайлова, звільнили у червні і тепер він працює у слідчому ізоляторі. Ліза переконує, що «красная печать» не впливає на працевлаштування «на других обычных работах».

А от чи продовжують службу Нікіта Ковальков з Кіріллом Бутко й взагалі, чи доїхали вони додому – невідомо. У чат їхні дружини більше не писали.

Наприкінці вересня окупанти пошкодили ^[45] 42 приватні будинки та десять багатоповерхівок під час ракетного удару по Запоріжжю, а на Херсонщині були змушені відступати ^[46]. Тоді, вже знайомий нам снайпер Андрєй Марчєнко з надією спитав у чаті:

«Че там в базе дела как? Отправляют всех остальных или нет?».

«Уже некого😲. Теперь только сажать будут :)», – відповів ^[47] Антон Сілуанов, який, за його ж твердженням, провів пів року на фронті.

Сілуанов має на увазі низку вересневих поправок ^[48] до законів рф, що стосуються військової служби. Зокрема, посилення ^[49] кримінальної відповідальності за невиконання військового наказу, опір командиру, самоволку, дезертирство, ухилення від служби та порушення її правил. Та лише цим російське командування не обмежилося.

Окупантів активно висмикують з відпусток, тож 24-річний Іван Амра, поранений ^[50] в Україні, тішиться тривалій реабілітації:

«У меня категория Г из за ранения, отсрочка на пол года, кому я нахер нужен».

Іван Амра. Фото з його ВКонтакті

Та його надії руйнує ^[51] 19-річний колега Валєрій Бязров:

«Вон в 205 (205-а мотострілецька бригада – ред.), приехал Афоня я так понимаю с такой информацией , что на дембель никто не уходит , и вроде как не шутка , так что может и твоя ситуация никого е***не будет». 

Валєрій Бязров праворуч. Фото з його ВКонтакті

Відтепер бійцям заборонено не лише відпочивати, а й звільнятися. Навіть тим, в кого сплив термін угоди з міноборони.

«Сказали если контракт закончился после 21 сентября. То он продлится автоматически», – журиться Юлія Капранова ^[52]. Її чоловік, 27-річний Алєксандр Капранов, воює в Україні з середини березня.

Якщо обмеження прав і свобод військових, допомогли російському командуванню втримати хиткий стрій армії, то її проріджені лави поповнили за рахунок часткової мобілізації, яку оголосили 21 вересня.

Коли у звільненому від росіян Ізюмі ексгумували ^[53] 338 тіл загиблих під час окупації українців, у росії мобілізовані здебільшого мовчки, ба, навіть з азартом, відгукувалися на «зов родіни» вбивати ще більше.

Один ^[54] із них, 29-річний Альбєрт Айбулатов, не міг натішитися поверненню у 7-му базу:

«6 рота 2 батальйон дембель 2013. Завтра снова в строй. 🔥»

Радість мобілізації не розділяє 24-річний Даніл Бєсполєзний ^[55], якому повістка прийшла  саме в процесі звільнення.

26 вересня, коли британська розвідка тільки прогнозувала ^[56], що російських мобілізованих можуть кинути на фронт із мінімальною підготовкою, 7-ма військова база вже відправила їх до України разом із черговою групою окупантів.

Та «свіжа кров» не допомогла росіянам втримати Херсон. Збройні сили України звільнили місто 11 листопада. З чатів виглядає так, що формування 7-ої бази відступили до міст Каховка та Нова Каховка.

«5 пар носков, пачка сигарет, 4 доширака на 40 человек»

Поки українські правоохоронці фіксують все нові злочини окупантів на звільненій території, як то закатовані ^[57] і вбиті чоловіки у селі Правдине, або дитяча ^[58] камера тортур у Херсоні, жителі 7-ої військової бази занепокоєні тим, що окупанти не отримують посилок та гуманітарної допомоги.

«Здравствуйте муж мобилизованный прикомандирован к вашей части, уже два месяца гуманетарка не разу не приходила, даже родственники собрали посылки, а отправить нет возможности», – жаліється дружина ^[59] 39-річного Романа Живолупова.

Гуманітарну допомогу для загарбників 7-ої бази збирають місцеві волонтерки. Вони мають сторінку ВКонтакті Zа ЮГ 123 ^[60] та однойменний Telegram-канал ^[61].

«Не плохая гуманитарная помощь приходила 😆😆 5 пар носков,пачка сигарет,4 доширака,разсыпухой конфеты. Ахах на 40 человек», – згадує Дмітрій Бобровскій, який у листопаді знову приїхав до нас чинити злочини. Акурат перед відрядженням він видалив свою сторінку ВКонтакті ^[62].

«Согласна ! Так же и моим друзьям пришло ! Рассказать как сейчас ситуация в женском чате жён ?? И сколько они скинули ?!», – Обурюється млявим донатам Жєнєчка Дєнісова ^[63], дівчина одного з миротворців і найактивніша волонтерка 7-ої військової бази.

Її заповітна мрія – «пєрєбіть» всіх українців, тож вона регулярно «трусить» обидва чати щодо збору грошей. Наприклад, нещодавно вона організувала збір на рації «Терек» та «Baofeng». Але її зусилля в чатах оцінюють не надто високо.

«Очередная барышня привезенная с показов, типа на приюты собирать для кошечек, тут масштабы другие», – пише один з учасників.

Але за Дєнісову заступається радіотелефоніст розвідувальної роти Сєргєй Бєлов, який з березня воював в Україні, а зараз у відпустці через поранення. Бєлов, один з героїв статті ^[64] «Підкріплення для окупантів: «Welcome to hell!»:

«Человек хотя бы пытается и отправляет посылки пацанам на передок, тратит Свое личное время и деньги. Я поддержу её. Потому что знаю этого человека, и уверен в нём на 100%».

Проте, з передачею рацій на фронт у Дєнісової виникли проблеми, які вона озвучила у жіночому чаті:

«Прекратите отправлять бухло на хохляндию!!!!!!!!! Мало что всем чем ни попадя ребят захламляете ! Так ещё и опять начали спаивать их !! Из за этих действий , сейчас мы не сможем ребятам даже рации нормально передать !!! Потом не говорите что посылка не дошла или вскрыта и не все пришло !!!».

Виглядає так, що відправка алкоголю проблема глобальна, адже жінки обговорюють в чаті наполегливе прохання командування бази не відправляти його. Проте, вони не особливо дослухаються. Мовляв, краще самі відправимо чоловікам «чистый продукт от дяди Ашота», ніж ті куплять у місцевих, які можуть підсипати отруту.

Та й взагалі, на думку російських жінок, алкоголь це виключно для порятунку психіки їхніх бійців.

«Все почему-то забыли,что они там не железные и психика не справляется быть в таком тест драйве 24/7. Только кто-то за той самой лентой и упивается, а кто-то выпил там, обнулился и пошёл дальше работать… Уж лучше обнулиться так, чем выстрелить себе в висок. И никто, там до эпилептических припадков не напивается. Потому что те же самые 5 литров,на 20-25 человек,это так, дезинфекция», – переконана Вікторія Вікторьєвна (Громова) ^[65].

Проте, Сєргєй Бєлов категорично проти такої «дезінфекції», адже бачив її наслідки:

«Вы хоть раз видели или чувствовали, когда парень обкуренный на Вас наставляет заряженное оружие? Когда один, под синькой, вспомнив какую хрень из прошлого, садить другому пулю в лоб? Я буду стоять на Своём, потому видел это в живую».

Кожну посилку «з дому» у базі відкривають і перевіряють перед відправленням. Але дбайливі жіночки знайшли вихід: переливають алкоголь у пластикові пляшки з-під безалкогольних напоїв. Разом із ним пакують й інші речовини, що змінюють свідомість. Бєлов розказує, у посилках на передову приїжджає «анаша и тд, не поверите, и психотропки отправляют, и всякую дрянь другую…».

***

Військові 7-ї  бази продовжують воювати в Україні. А у них дома, точніше на базі в самопроголошеній республіці Абхазія, особливо нічого не міняється – їхні дружини, як і 10 місяців тому, переймаються відключенням світла.

Матеріал підготовлено за підтримки Інтерньюс Нетворк. Матеріал відображає позицію редакції і не обов’язково відображає позицію Інтерньюс Нетворк. 

Для тих, кому цікаві контакти російських військових та їхніх родин, окремий файл доступний за посиланням ^[66].